в означеннях
Тлумачення, значення слова «задушливий»:

ЗАДУ́ШЛИВИЙ, а, е.

1. З жарким, перегрітим повітрям, насиченим випаруваннями; душний. День був задушливий.. Південне сонце, червоне та палюче, як розпечена сталь, гарячими бризками поливало греблю (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 288); У вікна заглядали задушливі світанки, що не приносили ні роси, ні прохолоди (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 414);
//  З важким, спертим, бідним на кисень повітрям. І кинеться він, схопиться, а перед їм холодний мур тісний, а круг його ніч темна, ворожа... смородом задушливої тюрми гнітить... (Борис Грінченко, II, 1963, 455); Курбала проминув коні і увійшов до задушливої кузні (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 201).

2. Який не дає дихати, перешкоджає диханню, душить. Євгешка не міг говорити. Задушлива хвиля здавила горло (Олесь Донченко, VI, 1957, 80); Ще з Америки привіз батько до хати тяжкий кашель у грудях. Такий сухий та задушливий, що не давав нам спати по ночах (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 56); Суховій в'ялив городину й котив хмари задушливого пилу (Юрій Яновський, II, 1954, 155);
//  Який неприємно діє на органи дихання, отруює їх. Сивий полин.. п'янив повітря гіркими пахощами, густими й задушливими (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 215); Задушливі гази.

3. перен. Який давить, пригнічує (про нестерпні умови життя). Іван Франко, вирісши в задушливій «галицькій» атмосфері, усе своє життя свідомо прагнув якомога наблизити свою мову до загальноукраїнської літературної мови (Максим Рильський, III, 1956, 85); Руставелі жив в епоху глибокого і особливо задушливого середньовіччя (Знання та праця, 11, 1966, 6).

4. Який буває у хворого на задуху (у 4 знач.); здавлений, глухий. Плечі його починають нервово здригатись, лице вкривається червоними плямами, і я чую тихий задушливий, як кашель сухотника, сміх... (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 63).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 119.

Коментарі (0)