ЗАДИРАТИ 1, аю, аєш, недок., ЗАДЕРТИ і ЗАДРАТИ, деру, дереш, док., перех.
1. Підносити, піднімати
вгору. Ворона літає, а дурень голову задирає (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 256); Гуска-мати, вигинаючи шию,
пила воду, а їй наслідували гусенята, задираючи в небо
ніжно-рожеві дзьобики (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 80);
Дурні телята.., задравши хвости, мчать наосліп,
розкидаючи ратичками теплу грязюку (Григорій Тютюнник, Вир, 1960,
35); Перший човен на середині річки високо задер з
води гумового носа і закрутився на місці (Василь Козаченко, Гарячі
руки, 1960, 151);
// Відгортати, заломлювати краї
або частину чого-небудь (покрівлі, одягу і т. ін.).
Буря задирала солом'яні стріхи.. і розкривала хати
(Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 302); Мати не зважає. Вона
задирає йому сорочку, і лункі удари сиплються Вустимкові
на спину (Іван Багмут, Опов., 1959, 13);
// безос. Колись
зелена залізна покрівля злущилася, ..бурею задрало один
ріг угору, нікому було те полагодити (Панас Мирний, IV,
1955, 16).
♦ Задирати (задерти, задрати) носа (ніс, кирпу,
голову) — ставати чванливим, гонористим;
зазнаватися. — Це [стінгазета] для того, хлопці, щоб далі
такого не траплялося. Щоб голова носа не задирав
(Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 370); Посесор,
вважаючи на себе як на пана, задер вгору кирпу проти
попа (Нечуй-Левицький, II, 1956, 211); — Дам тебе за князя чи
за графа, за багатиря всесвітнього! — А панночка й
голову задерла, і виступає так, наче вже вона княгиня
(Марко Вовчок, I, 1955, 107); Задерти (задрати) ноги див.
нога.
2. Робити, утворювати задирку (на дереві, пальцях руки і т. ін.). Старий тесляр показує йому, як брати стружку, як держати рубанок, яке випустить жило, щоб не заїдав, не рвав, не задирав дерева (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 271).