Словник української мови

ЗАДИВЛЯТИСЯ, яюся, яєшся, недок., ЗАДИВИТИСЯ, дивлюся, дивишся; мн. задивляться; док., на (в) кого, що і без додатка. Захоплено, з замилуванням довго дивитися на кого-, що-небудь або кудись, у щось. Він ще стояв під Галиним віконечком і то на неї задивлявся, то знов у хатинку зазирав (Марко Вовчок, I, 1955, 316); Не раз Ганя, сидячи на м'якому кріслі, задивлялась на веселі покої (Нечуй-Левицький, I, 1956, 164); Ох, тії очі темніші ночі, Хто в них задивиться, й сонця не хоче (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 190);  * Образно. Сонце розтоплює скелі, а само на крайнебі задивилось в дзеркало моря і підпалило воду (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 414);
//  Часто поглядати, виявляючи зацікавлення ким-, чим-небудь. Чогось на неї дуже пан задивляється. Та як його й не задивитися на таку козир-дівку? (Панас Мирний, IV, 1955, 231);
//  Поринати в роздуми, дивлячись в одну точку і забуваючи про оточення. Ходив [Вихор] по палубі, думав про Марію й довго задивлявся у воду, схилившись за борт есмінця (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 53); Зінько зупинився, задивившись. Перед ним широко розляглись поля зелені з буйними хлібами (Борис Грінченко, II, 1963, 322);  * Образно. Десь далеко за Хортицею вибивався щербатий місяць. Поволі підвівся над Дніпром і теж сумно задивився у вікно (Яків Баш, Надія, 1960, 93).