в означеннях
Тлумачення, значення слова «задзвонити»:

ЗАДЗВОНИТИ, дзвоню, дзвониш, док.

1. у що, чим і без додатка. Почати дзвонити, утворюючи звуки дзвона, дзвінка. У труби затрубили, У дзвони задзвонили, Вдарили з гармати, Знаменами, бунчугами Гетьмана укрили (Тарас Шевченко, II, 1963, 159); — Вйо, коні! — струсонув [Максим] віжками, і упряж, як музика, задзвонила хлопцеві: до чого ж він любив і коні, їзду на них! (Михайло Стельмах, I, 1962, 216); Ілюмінація погасла, хтось зненацька задзвонив шкільним дзвоником, отим, що нагадує тронку чабанську... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 161);  * У порівняннях. Коло гаю походжаю, в гаю не буваю, А я свою дівчиноньку по голосу знаю. Ой, як вона заговорить, — як у дзвін задзвонить (Українські народні ліричні пісні, 1958, 115);
//  на що, до чого. Почати бити у дзвони, сповіщаючи про церковну службу. Вже задзвонили на «достойно», як Кайдаш з синами впорався коло воза, одвіз снопи в двір (Нечуй-Левицький, II, 1956, 276); Галя устала ще до сонця, щоб поки таки до церкви задзвонять, їй упоратися по хаті (Панас Мирний, IV, 1955, 137);
//  Заговорити дзвінким голосом. Та як задзвонить [молодиця]: — Десятнику Овдію! Десятнику Овдію! (Марко Вовчок, VI, 1956, 291);
//  Дзвінко заспівати (про птахів). Затріщала кедрівка, задзвонили червоногруді і зелені плести (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 58);
//  перен., розм. Почати широко оповіщати про кого-, що-небудь. [Ярина:] Я таке могла б зробити в Дзвонковому! Про нас в усіх газетах задзвонили б (Олександр Корнійчук, II, 1955, 118).
Задзвонити на сполох див. сполох; Задзвонити по чиїйсь душі, церк. — забити у дзвони, сповіщаючи про смерть кого-небудь. І задзвонили вранці-рано По генераловій душі; Заговорили щось погане, До генерала ідучи Прощатись, люде (Тарас Шевченко, II, 1963, 248); Задзвонило у вухах, безос. — те саме, що Задзвеніло у вусі (вухах) (див. задзвеніти). — Сидоре, сьогодні твій син Іван помер! — Як я це почув, то неначе у мене хто серце з грудей вирвав, задзвонило ув ушах, кругом мене усе покотилось (Олекса Стороженко, I, 1957, 219).

2. Видати звуки, схожі на дзвін; подзвонити, дзенькнути. Голова задзвонив, і введено підсудних до зали (Іван Франко, VI, 1951, 267); Задзвонив телефон. Ромодан узяв трубку (Олександр Корнійчук, II, 1955, 304); Кресало і скіска спритно влітають у кишеню Хоми і, задзвонивши десо аж біля коліна, влягаються серед якогось добра (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 526).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 107.

Коментарі (0)