ЗАГАЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАГАТИТИ, ачу, атиш, док.
1. перех. Загороджувати, перекривати чим-небудь
(річку, канал і т. ін.). Здавна пам'ятали люди, —
їхня річечка не хотіла йти в ставок, скільки її не
загачували (Юрій Яновський, Мир, 1956, 39); Одного дня сюди
прийшла будівельна бригада. Вона зруйнувала міст,
почала загачувати річку камінням (Василь Минко, Ясні зорі,
1951, 29);
// Закладати, лагодити (гатку, греблю). В ода
раз греблю просмоктала... Ну що ж! узять би й
загатить, Так ні! Мірошник спить та спить (Леонід Глібов, Вибр.,
1951, 13);
// Прокладати, робити (гатку, греблю).
* Образно. [Гострохвостий:] І ще кума! Мабуть,
у вас на всім світі нема людей, та все куми. Вашими
кумами можна на Дніпрі греблю загатити й Чорторию
закидати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 504).
2. перех., перен. Заповнювати собою цілком, до краю
якийсь простір, прохід і т. ін.; запруджувати. В
містечку, недалеко табору, вулицю загатила валка машин. Хоч
літне болото не страшне.., але машини затрималися
(Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 222);
// розм.
Заповнювати великою кількістю чого-небудь. В селі Рудаєво
вони [фашисти] вбивали худобу, телят, собак і
загачували цими трупами всі криниці (Іван Ле, Мої листи, 1945,
204); — І де ви, Свириде Яковлевичу, свої книжки
діватимете? Всю хату загатили, — озвалася Докія
(Михайло Стельмах, II, 1962, 378).
3. тільки док., неперех., розм. Почати бити, стукати в
щось, по чомусь з силою. Тільки замірявся він загатити
в двері кулаком, — двері якраз розчинилися (Юрій Смолич,
Реве та стогне.., 1960, 346);
// Ударити сильно, навідліг.
Як відвернув [жовнір] руку, як загатив у зуби, то мало
Іван ними не вдавився, виплював і зуби і кров (Василь Стефаник,
I, 1949, 250).