в означеннях
Тлумачення, значення слова «загадувати»:

ЗАГАДУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАГАДАТИ, аю, аєш, док.

1. неперех. Намагатися знайти відповідь на що-небудь задумане за якимись прикметами або ворожачи на картах, воскові і т. ін.; ворожити. Батько прикладає руку до бороди, щоб витягнути бджолу, а Дарина загадує собі: розчавить комаху — пропаде і її, Даринине, життя (Михайло Стельмах, I, 1962, 600); — Ось я синкові загадаю, Поворожу і попитаю, йому що буде, розкажу; Я ворожбу такую знаю (Іван Котляревський, I, 1952, 154); Ну, Марусю, загадай, Віск на воду виливай; Що там виллється — пізнай, Як живе твій милий (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 61).

2. перех. і без додатка, із спол. щоб, з прийм. до, на, з інфін., розм. Давати завдання, наказ, розпорядження, закликати до чого-небудь або кудись. Він [батько] почне про господарство що говорити матері, яке діло загадувати, ми візьмемось робити щиро (Марко Вовчок, I, 1955, 200); Увечері бородатий прикажчик ходив від хати до хати — загадував, щоб на завтра жінки були той палац мазати (Панас Мирний, I, 1949, 194); Настала осінь. Почали загадувати до школи (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 103); Аж ось одного дня почали загадувати на сходку, та щоб ішли не тільки чоловіки, а й жінки (Петро Панч, В дорозі, 1959, 290); Старий Кайдаш загадав звечора Кайдашисі та Мелашці гребти сіно, а Лаврінові косити ячмінь (Нечуй-Левицький, II, 1956, 345); Настануть жнива, загадає хазяїн, і мусиш іти, а своє, як знаєш, хоч і вночі збирай (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 40).

3. перех. Пропонувати, давати завдання, питання і т. ін. для розв'язування, вирішення. [Котя:] Ви багато загадуєте на урок (Іван Микитенко, I, 1957, 169); — Все ти хочеш осмислити, всьому знайти причини... А я вже давно відмовилася загадувати собі загадки (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 31); — І радитись важко, і самій рішати не сила... Як мені з ним бути, Іване Тарасовичу, з Гребенюком? .. — Оце загадала я вам загадку, — вимушено посміхнулась Яворська. — У вас діла важливіші… (Семен Журахович, Вел. розмова, 1955, 37).

4. неперех., рідко. Задумувати, планувати що-небудь на майбутнє. [Мартин:] Не загадуй наперед, що буде, а живи тим, що.. є! (Марко Кропивницький, I, 1958, 476); Прождав я з місяць, а далі загадав собі так: ще тиждень пожду, а тоді заберу з собою жінку з сином — і в гори (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 168).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 66.

Коментарі (0)