ЗАГОРЯТИСЯ, яюся, яєшся і ЗАГОРАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ЗАГОРІТИСЯ, рюся, ришся, док.
1. тільки 3 ос. Починати горіти, спалахувати
вогнем, полум'ям. Ліворуч догоряв будинок, поряд
загорявся другий (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 125); Блимає
вогник, загоряється шнур, і вогняна змійка повзе до
машинного відділу (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 110);
Незабаром загорілися дрова, й у вікні напроти печі
почервонів рухливий рій сніжинок (Михайло Стельмах, I, 1962, 178);
// безос. Розжеврілось і загорілось, Пішов димок до самих
хмар (Іван Котляревський, I, 1952, 103).
♦ Хай загориться хто, що — про байдуже
ставлення до кого-, чого-небудь. Днів через два посилають
мене до неї ще з подарунком, з запаскою. «Хай, —
кажу, — вона загориться!» — та й одмігся (Ганна Барвінок, Опов..,
1902, 201); — А що ж воно буде? — А що ж буде?..
Хай воно загориться без вогню й диму... Втечу...
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 336).
2. тільки 3 ос. Починати світити, світитися,
випромінюючи або відбиваючи світло. Електричні лампочки
загорялися то тут, то там, мов чарівні намистини,
повні сонячного блиску (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 11);
Надворі смеркалося,.. загорялися ясні зорі у
темно-зеленому небі (Панас Мирний, III, 1954, 296); Урочиста ніч
тремтить над табором бранців і над Вавілоном. То
там, то там загораються сторожові огні (Леся Українка,
II, 1951, 146); Раптом загориться на аеродромі
прожектор. Світить у небо (Юрій Яновський, II, 1958, 65);
//
Починати блищати, виділятися блиском. На заході
загорялася вечірня заграва (Іван Сенченко, Опов., 1959, 51); Загорівся
було десь за лісом край неба і швидко згас (Володимир Гжицький,
Чорне озеро, 1961, 103);
// Починати сяяти від
збудження, хвилювання (про очі, погляд). У Костя очі
загоряються блиском, але він твердо стоїть на своєму (Іван Багмут,
Щасливий день.., 1951, 117); Яким презирством загориться
Ваш погляд, гордий повсякчас! (Пушкін, Є. Онєгін,
перекл. Рильського, 1949, 211).
3. перен. Покриватися рум'янцем, ставати червоним; червоніти (від хвилювання, сорому і т. ін.). [Явдоха:] Василина пхека на Демида! Бреше! Як побачила його в вікно, то загорілась.. як калина... (Карпенко-Карий, III, 1961, 23); Зінька схвильовано задихала, обличчя в неї загорілося враз і очі стали ясні та сині (Андрій Головко, II, 1957, 186); Потім в обличчя йому вдарила кров, вуха загорілись, очі заблищали (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 44).
4. без додатка і чим, перен. Ставати збудженим,
неспокійним від якого-небудь почуття, прагнення і т. ін.;
хвилюватися. Прокіп загорівся весь: — Дядьку Лукіяне,
ви ж лектор, оратор. Ого! Ви б нам лекцію прочитали,
для комсомольців... (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 169);
Дівчинка вже загорілась, захоплена Тарасовим запалом, —
швидше побачити й змалювати чудове дерево (Олександр Ільченко,
Серце жде, 1939, 77); Нестор загорівся Аркадійовою
ідеєю (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 40); На Павловім обличчі
застиглим лоєм — байдужість. Щоб переконувати
інших, треба самому загорітись вірою, розтопити отой
лій (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 111);
// Сповнюватися
неспокоєм, хвилюванням і т. ін. (про душу, серце). — Яка
прекрасна країна! — скрикнула Сахно, проймаючися
шанобою до господаря цієї землі і почуваючи, як
загоряється її душа землероба і агронома (Юрій Смолич, I, 1958, 55);
[Демко:] Еге, як бачу, то пора вже Зінька оженити,
пора. Коли почав лютувати, то це вже прикмета, що
серце в ньому загорілося (Марко Кропивницький, II, 1958, 194);
// безос.
Загорілось на душі в Харка, — покинув він ключі од
воріт і утік (Данило Мордовець, I, 1958, 140).
5. перен. Починатися, розгорятися (про бої, події,
суперечки і т. ін.). Бій перекинувся в центр міста,
загорівся на його протилежних околицях (Василь Кучер,
Чорноморці, 1956, 561); Така сварка загорілася, що куди
там (Українські народні казки, 1951, 73);
// Виникати, з'являтися
(про почуття, бажання і т. ін.). Загорялися в серці
[Христі] разом якісь любі і важкі почуття (Панас Мирний,
III, 1954, 181); Загорілось бажання нетерпляче,
невпокійне — не стояти без діла на місці, не марнувати
часу,.. в життя перетворити мрію (Степан Васильченко, II, 1959,
74); Відразу в селянських очах загорілась та шалена
злоба, яка виникає лише до конокрадів та паліїв
(Михайло Стельмах, I, 1962, 200).
♦ Загориться (загорілося) кому, безос. — виникне
(виникло) у кого-небудь нестримне бажання зробити
щось. Не дівоча в неї вдача: загорілося їй позад себе не
лише батька, а й обох братів зоставити (Юрій Шовкопляс,
Людина.., 1962, 161); Загорілися очі на кого, що —
з'явилося бажання мати, придбати собі щось, заволодіти
ким-, чим-небудь. Запалали князівські усобиці.
Загорілися очі на Галич і у чернігівських князів, і у київського
князя Рюрика (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 42).