в означеннях
Тлумачення, значення слова «заговорювати»:

ЗАГОВОРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАГОВОРИТИ, орю, ориш, док.

1. перех. і неперех. Починати розмову, бесіду, звертаючись до кого-небудь; вступати в розмову з ким-небудь. Лошаков, видно, радий, граючи весело очима, ходив по хаті і заговорював то з тим, то з другим із дворян (Панас Мирний, III, 1954, 284); Васько змінив свою тактику. Він почав заговорювати до дівчини (Юрій Збанацький, Малин. дзвіп, 1958, 82); Стара Тимчиха грілася на приспі против [проти] сонця. Поперед ворота проходили люди, і ніхто з бабою слова не заговорив (Василь Стефаник, I, 1949, 41); Коли він зайде, то все щось заговорить до тітки, зажартує (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 192); Потім до жінки заговорив [Іван]: — А знайди лишень, Маріє, мішок (Андрій Головко, I, 1957, 331);
//  Робити натяк, говорити з натяком, умовляти на що-небудь. Завіновський почав піддобрюватись до тещі та все заговорював, щоб вона оддала йому свою третину города (Нечуй-Левицький, III, 1956, 200);
//  тільки док. Почати говорити про когось, щось, обговорювати кого-, що-небудь, роблячи широко відомим. На другий же день трохи не все місто заговорило про Парасчину болість, — чого вона і від чого (Панас Мирний, IV, 1955, 65); Першого року про ланкову Олену Троян пішла чутка по району, другого року в області заговорили, а на третій — нагородили її орденом (Василь Кучер, Полтавка, 1950, 16);
//  тільки док., перен. Почати видавати виразні звуки (про музичні інструменти, вогнепальну зброю). Як музика тільки поведе смичком по струнах, і заговорять вони то зично-радісно, то журливо-плакучо (Панас Мирний, I, 1949, 400); Потім заговорили кулемети віддалено і глухо (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 19).

2. у кому, неперех., перен. Виявлятися у певній поведінці, настроях, діяльності і т. ін. Заговорив у Толі старий, досвідчений розвідник, який не раз робив переполох в німецьких окопах (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 240); Професійна офіцерська гоноровитість раптом прокинулась, заговорила в ньому (Олесь Гончар, II, 1959, 78).
Заговорила кров чия; Заговорило нутро чиє — виявилися погляди, настрої, звички, характерні для кого-небудь. Аркадій Петрович уже сміявся над собою: — Ха-ха! Заговорила дворянська кров... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 393); — Заговорило, значить, біляцьке нутро! Своїх зустрічати зостався! (Олесь Гончар, II, 1959, 104); Заговорила совість у кого — про небажання залишатися несправедливим, нечесним, винним перед ким-небудь і т. ін. А в неї ж [нареченої], капосної, спочатку розбіглися очі, а потім заговорила совість — і відмовилась од подарунка (Михайло Стельмах, I, 1962, 302).

3. перех. Робити вплив на кого-, що-небудь; уміло говорячи, переконувати в чомусь кого-небудь. Тільки тоді, коли голова комісії сказав: «Досить», я пожалкував, що.. так мало дали говорити. А міг би, здавалось, заговорити всю комісію (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 320);
//  Відвертати увагу або втомлювати розмовою. Вони вже умовилися. Доктор Івановський заговорить пацієнтку, тим часом професор Трембовський напише записку до психіатричної і пошле її з таксі (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 125); — Ну, пробач, Тарасе, що я тебе заговорила. Поїду я. Коні досі відпочили (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 348);
//  заст. Заворожувати, зачаровувати магічним словом. — Коли б же його заговорити або заворожити, щоб він каменем став (Нечуй-Левицький, I, 1956, 91).
Заговорювати (заговорити) зуби див. зуб.

4. неперех. Починати говорити, користуватися мовою, промовляти слова. — Хто то? — спитала Марина. — Заговорила! Слава богу, заговорила! — почула вона чийсь голос (Панас Мирний, IV, 1955, 238).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 82.

Коментарі (0)