в означеннях
Тлумачення, значення слова «загриміти»:

ЗАГРИМІТИ, млю, миш; мн. загримлять; док.

1. без додатка і чим. Почати гриміти, гуркотіти. Ляснули двері чулана, загримів залізний засов (Степан Васильченко, II, 1959, 18); Дві гармати озвалися недалеко відразу. Через хвилину загриміли й інші (Осип Маковей, Вибр., 1956, 485); Старшина скомандував: — В кого кайла — сюди! Кайла дружно загриміли (Олесь Гончар, III, 1959, 253); Поїзд загримів на стрілці і враз уповільнив хід (Іван Багмут, Щасливий день.., 1951, 57); Матюшина.. вийшла на кухню, загриміла там посудом (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 177);  * Образно. Враз загриміло поле бою На цілий світ (Олександр Підсуха, Поеми, 1954, 42);
//  Голосно, гучно залунати (про звуки). З галереї загримів один із найбільш нестриманих вальсів віденського митця Штрауса (Іван Франко, VI, 1951, 229); У залі загриміли оплески (Андрій Головко, I, 1957, 422); Постріли гулко загриміли над водою (Юрій Смолич, I, 1958, 46); Вже загриміли пісні перемоги (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 283);
//  безос. Чорне небо Запалахкотіло І погасло, і по небі Страшно загриміло!.. (Степан Руданський, Тв., 1956, 76);
//  Гучно, голосно заграти, заспівати. Загримів чудовий оркестр, аж повітря задрижало (Нечуй-Левицький, III, 1956, 134); Загримів хор і загули дзвони (Олександр Довженко, I, 1958, 273); Солов'ї, перепочивши серед ночі якусь годинку, знов защебетали, загриміли в садку (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 291).

2. перен., розм. Заговорити голосно, збуджено, роздратовано. Господар передихнув і нараз погрозливо загримів; — Це ж теж вірно! (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 258); — Холоп! Оце тобі за холопа! — загримів від злості і радості Іванко (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 124).

3. без додатка і у що. Почати сильно стукати; загрюкати. Двері загриміли та так загриміли, наче хтось із них вибивав дерев'яну душу (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 605); Міліціонер.. знову загримів у ворота (Іван Микитенко, II, 1957, 222);
//  рідко. Гучно закалатати, забитися (про серце). Вона притулилася вухом до його грудей, і у відповідь їй загриміло молоде серце (Юрій Яновський, I, 1958, 207).

4. розм. З шумом, гуркотом побігти, поїхати, опуститися і т. ін. Чорнокнижний розмашисто й красиво черкнув кілька слів, дав папірець конвоїру, той.. цокнув каблуками, обернувся кругом і загримів з казенного дому (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 460); Кричали чайки, мов на бурі, вже в воду якір загримів... (Павло Тичина, II, 1957, 273).

5. тільки 3 ос., перен. Сягнути, поширитися далеко. Слава про них загримить до зірок (Леся Українка, I, 1951, 283).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 93.

Коментарі (0)