в означеннях
Тлумачення, значення слова «загублений»:

ЗАГУ́БЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до загубити. Розуму палата, та ключ від неї загублений (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 250); Зв'язані кури тріпотіли у кошиках, виривалися з них, падали на тротуари і били крилами об камінь.. Весняний вітер гнав по каміннях пір'я, ще певно тепле, загублене в боротьбі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 361); — Федора!.. Федорочко! — з грудей хвильно старечо вирвалось, — дитино ж ти моя!.. Обвив руками постать маленьку. Дивився в обличчя дочці загубленій — знайденій (Андрій Головко, I, 1957, 244); — Жаль, — кажу, — жаль, та не вернеться! — Чого жаль? — спитала Маруся. — Життя молодого, віку загубленого дарма (Марко Вовчок, I, 1955, 245); Зрання голубка Убита лежить, Застреленая, Загубленая (Леонід Первомайський, Слов. балади, 1946, 36);
//  у знач. прикм. Пішов [Микола] тією стежкою, якою гуляв не раз з дівчиною, пішов понурий, задивлений у землю, немов відшукуючи на ній загублений спокій (Володимир Гжицький, Вел. надії, 1963, 23); — Мамо! — стрепенулась дівчина, і в голосі тому і благання, і докір, і біль за матір, за її загублену молодість (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 46);
//  загублено, безос. присудк. сл. Блискає за вибалком Місяця підкова. Ким її загублено, Срібну та гарячу? (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 81).

2. у знач. прикм. Який загубився, пропав, зник. Чув, як одтавало серце. І перше, чим стукнуло, ламаючи рівний ритм, це радістю, що глянула з очей запалих. Мовби загубленого без вісті товариша раптом зустрів (Андрій Головко, II, 1957, 123); І тільки спогад з далини, Як рідні відгуки луни, І тільки зорі над землею. О мій русявий Прометею, Загублений в ночах війни!.. (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 345).

3. у знач. прикм. Непомітніш на фоні або серед чого-небудь. Уже присмерк заглядає у вікна тихої, загубленої серед лісів хати (Михайло Стельмах, I, 1962, 238).

4. у знач. прикм. Самотній, усіма забутий, покинутий. Андрієві дивно, що він вперше сьогодні побачив, які справді маленькі, загублені села (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 55); І здається ця жменька бурлаків загубленою і сумною, як журавлиний ключ. І пісня їх сумна (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 517); Він почував себе загубленим серед цієї метушні, серед багатьох людей (Олесь Донченко, Вибр., 1948, 96).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 96.

Коментарі (0)