в означеннях
Тлумачення, значення слова «загублювати»:

ЗАГУБЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., розм., рідко. ЗАГУБИТИ, гублю, губиш; мн. загублять; док., перех.

1. Через неуважність втрачати що-небудь, забуваючи, залишаючи десь; протилежне знаходити. — Чи я загубила намисто, купаючись, чи його в мене злодії вкрали (Нечуй-Левицький, III, 1956, 290); На городі.. вона загубила свої капці (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 264); Дала відправити [листа], і мені його загубили (Леся Українка, V, 1956, 278); — Пілотку я заховав у кишеню, бо їду й дрімаю... Так і дивись, що загублю... (Олесь Гончар, III, 1959, 76);
//  Ненароком упускати, випускати з рук що-небудь. Батько уступить до хати, — ми й пополошимось усі: одна схопиться, друга шукає чогось за запічком, третя голку загубить (Марко Вовчок, I, 1955, 199);
//  Переставати бачити, спостерігати кого-, що-небудь. Вона вбачає тільки свіжий слід по снігу і боїться його загубити (Панас Мирний, IV, 1955, 305); Потрібний напрям важко знайти в тайзі, загубивши його (Олесь Донченко, II, 1956, 56); На вокзалі в області дід Євмен і баба Одарка загубили одне одного в натовпі... (Остап Вишня, I, 1956, 317).
Мов (немов, ніби і т. ін.) загубив (загубила і т. ін.) що — про розпачливий, сумний вигляд кого-небудь. — Ходить і вона по ярмарку, мов гроші загубила (Марко Вовчок, I, 1955, 217); Задумана голова його важко схилилася на груди, лиха сірячина нерівно лежала на плечах.. Василь того не примічав, він нерадісно волікся за отарою, немов загубив що або ішов на кару (Панас Мирний, IV, 1955, 27).

2. Частково або повністю втрачати які-небудь особливості, якості і т. ін. З карих, трохи посоловілих очей визирали неспокій та задума, наче вона [Мотря] загубила моральну рівновагу нормальної людини (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 43); Ти дав мені, о краю мій, життя.. Твої дари я розсипав прещедрі, Та вдячності ніколи, ні на мить Не міг я і в безумстві загубить (Максим Рильський, II, 1960, 277); — Таке скажете, — одрізувала Меланка, — хіба я вже зовсім совість загубила? (Юрій Яновський, II, 1954, 159); Того дня, коли Павло знайшов троянду в чагарниках, він загубив свій спокій (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 36); Плачинда косо, довгим поглядом вивчає парубка, з жалем визначає, що, поступившись раз, уже загубив частку своєї влади над ним (Михайло Стельмах, I, 1962, 109).
Загубити думку (мову, слово і т. ін.) — втратити на якийсь час здатність логічно мислити, розмовляти. — Що ж пак я сказав? — спитав Дмитренко, загубивши останню свою думку й річ (Панас Мирний, I, 1949, 376); Фатьма лежала в куточку і бажала вмерти. Мову вона загубила, бо не було того, хто б розумів (Юрій Яновський, I, 1958, 72); Загубити лік чому див. лік 1; Загубити пам'ять — знепритомніти. Його думки були далеко, дуже далеко, він проговорив кілька слів ніби румунською мовою й знов загубив пам'ять (Юрій Яновський, II, 1958, 53); Загубити розум (тяму, свідомість і т. ін.) — втратити здатність діяти обдумано. Слухай старих людей, то чужого розуму наберешся й свого не загубиш (Номис, 1864, № 8678); [Куц:] Тут і голову загубити можна. Комісія за комісією. Перевертають інститут догори ногами (Захар Мороз, П'єси, 1959, 219); Солдат був напідпитку, знов мазнув Анрі-Жака по вусах і заіржав, а коли той, загубивши тяму, поліз битися, схопив його в оберемок (Юрій Яновський, II, 1954, 59).

3. Втрачати кого-, що-небудь, лишатися без когось, чогось. — Школи червоних командирів я в бій не пошлю. Я загублю дивізію, але збережу командирів, і в мене буде дивізія! (Олександр Довженко, I, 1958, 212); Загубивши коня, чвалав [технік] із сідлом на плечах, передаючи старшинам наказ «хазяїна» (Олесь Гончар, III, 1959, 223).

4. тільки док. Призвести до загибелі, знищити кого-небудь. Загубив жінку Данило, та й сам пропав... чи самохіттю, чи так уже господь його покарав (Марко Вовчок, I, 1955, 101); Заходився коло мене той великий чоловік, громада, мов я чию душу загубила (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 367); Прив'язували її [корову] до кілка,.. не давали вільно пастися: боялися, щоб якась звірюка не загубила або гадюка не вкусила (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 56);
//  Зробити нещасним, занапастити. Хто ж, як не він, отой дука прославлений, Сю сироту загубив? Хто, як не він, стиду, честі позбавлений, Дівчину з розуму збив? (Павло Грабовський, I, 1959, 607);
//  Зовсім занедбати, зіпсувати що-небудь. [Мирон:] Треба бити їх, цих самозакоханих невігласів,.. замінити їх іншими, новими, молодими, талановитими людьми. Інакше можна загубити нашу велику справу (Олександр Корнійчук, II, 1955, 35).
Загубити вік чий — зробити чиє-небудь життя безрадісним, немилим. Лише інколи прокидалась в ній свідомість свого стану, і тоді серце обливалось жалем до тих, через кого вона загубила свій вік молодий (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 69); Загубити голову див. голова; Загубити себе — загинути. Хлопця носила повідь весняна. А він відчув раптом, що тане-тане, як криги тої скалочка. Що ось-ось загубить себе (Андрій Головко, I, 1957, 161).

5. Витрачати час марно, по-пустому. В труді прийде натхнення раз у рік, Але коли, — не знає чоловік. Щоб тих щасливих днів не загубити, Потрібно працювати цілий вік (Дмитро Павличко, Бистріша, 1959, 246).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 97.

Коментарі (0)