в означеннях
Тлумачення, значення слова «загудіти»:

ЗАГУДІТИ і ЗАГУСТИ, гуду, гудеш; мин. ч. загудів, діла, ло і загув, гула, ло; док.

1. Почати гудіти, густи, утворюючи довгі, протяжні і низькі звуки. Мов дзвони, загули кайдани На неофітах (Тарас Шевченко, II, 1953, 275); Загула, застогнала земля під козацькими підковами! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 79); Море враз як заревло, Закипіло, загуло (Леонід Первомайський, Казка.., 1958, 16); Над лісом загули бомбовози (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 15); Опівночі зірвався вітер. По скелях загули сосни. Загули похмуро, глухо, мов бандури (Олесь Гончар, I, 1954, 69);
//  Одночасно заговорити, створюючи гомін (про людей). На цім слові громада зашуміла й загуділа (Лесь Мартович, Тв., 1954, 136); Як випили варенухи, то й загули, наче мухи (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 210);
//  безос. — Нехай пан лікар по правді говорить. Нехай правда буде! — загуло звідусіль (Марко Вовчок, I, 1955, 176);
//  Почати видавати звуки гудіння (про комах, голубів). Десь узявся і комар і, тріпаючи крильцями, загув у повітрі (Панас Мирний, I, 1954, 253); На мій балкон голубка сіла І журно-журно загула (Дмитро Павличко, Пальмова віть, 1962, 84);
//  Залунати протяжно, на низьких нотах. Шварнула блискавка — грім грюкнув і загув (Євген Гребінка, I, 1957, 70); Під вербами загули співи двох великих гуртів дівчат і парубків (Леся Українка, III, 1952, 478); З арки брами.. загув хрипкий, наче простуджений, голос (Юрій Смолич, I, 1958, 56);
//  безос. [Самопал:] Насунули хмари, загриміло, загуло навколо (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 235);
//  перех. і без додатка. Почати грати, співати протяжно, басом. Загув оркестр прелюдію (Нечуй-Левицький, III, 1956, 306); Затягла вся дружна компанія [пісню]. Загудів навіть і тато. І я підтягую (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 110).
Загуло в голові (вухах), безос.; Аж голова загула (голови загули) — про відчуття гулу, шуму в голові (вухах). [Максим:] Ну ж, гукнем на все село, Щоб від співів загуло У соцького в голові (Марко Кропивницький, II, 1958, 90); Пилипкові зробилося страшно: чорні кружала заходили перед очима, на голові піднялося волосся вгору, наче джмелі; загуло у вухах (Панас Мирний, IV, 1955, 300); Молодиці закрутились серед хати та вдарились лобами так, що аж голови загули (Нечуй-Левицький, II, 1956, 116).

2. Почати видавати протяжні низькі звуки, сигнали за допомогою спеціального пристрою (про механізми, машини). Потужно й велично, заглушаючи голоси й шум метушні на пероні, загудів ранковий гудок на роботу (Андрій Головко, II, 1957, 367); Загудів паровозик і потягнув за собою вагони (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 176); Під вікном коротко загула автомашина, зупинилася (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 115).

3. Сповнитися гулом, шумом, протяжними звуками. — Факт! — гукнув хтось від дверей, і хатина знову загуділа від сміху (Мирослав Ірчан, II, 1958, 397); Розлігся постріл. Знов і знов. Снігами довгий гук пішов, Аж загуділа далечінь (Микола Бажан, Роки, 1957, 236); Виселок загув веселими голосами, стукотом дерев'яних ложок, сміхом дітей, окриками жіноцтва, гомоном молоді (Максим Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 75).

4. розм. З шумом упасти звідки-небудь, звалитися. Так з конем і загув у провалля (Словник Грінченка); Лихо за лихом, біда за бідою, Наче каміння оте зі скали: Як обірветься один, — чередою Інші в долину за ним загули (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 107);
//  Швидко, з гулом помчати, ринутися куди-небудь. Десь з полудня як линув дощ, але такий зливний, якби серед літа, води з гір загуділи, шопу геть залило (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 21).

5. перен., розм. Зникнути, подітися невідомо куди. Нобеняка й чоботи Оксентій мав. Вівдя віддала припасені для Дем'яна.. онучі. — Дем'ян як відбув, так і загув (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 680);
//  Загинути, пропасти марно. Голова із запалом напав собі на Дороша.. Чому на своїй бригаді не обкопав старе бурячище? Пригріє сонце, довгоносик розлізеться — лови його! Це ж збитки які! Щоб загули трудодні? (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 132).
Був (були, було, були), та загув (загули, загуло, загули) див. бути; І слід загув чий — не стало когось видно; безслідно зник хто-небудь. Югне [Андрійко] з хати — і слід загув!.. (Марко Вовчок, I, 1955, 275); І слухи загули — не стало чути про кого-небудь. Минули жнива — за Довбанюком і слухи загули. Мов у воду канув (Іван Франко, II, 1950, 89).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 98.

Коментарі (0)