Словник української мови

ЗАГИ́БЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до загинути і загибнути. Під однією загиблою від морозу грушею було виявлене справжнє чудо —..живий кущ винограду (Олександр Довженко, I, 1958, 473); Адмірал наказав одному малому кораблю підібрати людей з загиблого есмінця... (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 101); Сучасне буржуазне суспільство, яке вийшло з надр загиблого феодального суспільства, не знищило класових суперечностей (Маніфест комуністичної партії, 1947, 14);
//  у знач. ім. загиблий, лого, чол.; загибла, лої, жін. Людина, яка загинула. — Життя триває... І в цьому немає образи для загиблих, — занепокоєно говорив капітан (Микола Руденко, Вітер... 1958, 146).