Словник української мови

ЗАГИН 1, у, чол. Скривлення, відхилення, заворот. Сіянець, посаджений з загином кореня, погано приживається (Лісівництво і полезахисне лісорозведення, 1956, 260);
//  Місце завороту, повороту вбік. Він [випускний трубопровід] повинен мати.. відносно гладенькі внутрішні стінки і плавні загини (Доценко та ін., Автомобіль, 1957, 100).

ЗАГИН 2, у, чол.

1. Кінець життя; загибель, смерть. Горіть і боріться, любіть Батьківщину, огні свого серця єднайте в бою. І вам не узнати ніколи загину, — безсмертний, хто любить Вітчизну свою (Володимир Сосюра, II, 1957, 125); [Шевченко:] Я обіцяв Одарці, що її Івана я врятую від загину (Іван Кочерга, III, 1956, 158);
//  Знищення, руйнування чого-небудь. Я вхопив у обійми апарат і тим урятував його від неминучого загину: здоровий кіл, що націлився на нього, мигнув мені лиш перед очима і гупнув по землі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 258).
 До загину: а) до кінця життя, до смерті. Не плач, Катерино, Не показуй людям сльози, Терпи до загину! (Тарас Шевченко, I, 1951, 39); У цілого війська девіз був один: «За волю, за рідну країну!» Хоч слів тих ніхто на щиті не носив, Та в серці носив до загину (Леся Українка, I, 1951, 354); б) до краю; безмежно, нестерпно. Остогидла мені до загину тюрма (Павло Грабовський, I, 1959, 381).

2. перен. Остаточний розклад, відмирання, знищення чого-небудь. Та ж недарма з нори глухої Шипів і прискав міщанин, Доби віщуючи старої Давно приречений загин (Максим Рильський, I, 1956, 139).