Словник української мови

ЗАЇ́ЖДЖИЙ, а, е. Який заїхав, прибув звідкись, нетутешній. Стала [Горпина] порядку вчити.., як з заїжджими людьми обіходитися і як їм усе продавати (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 256); Вісімнадцятирічна дівчина на своєму весіллі підходить до заїжджого хлопця-щорсівця і каже: «Візьми мене з собою».. І йде за ним. Іде у вихор боротьби (Олександр Довженко, III, 1960, 303);
//  у знач. ім. заїжджий, жого, чол.; заїжджа, жої, жін. Людина, що прибула звідкись, нетутешня. Зранку поперек молу кольоровою низкою тягся ряд говірливих тіток із поживною стравою для заїжджих (Петро Панч, I, 1956, 63).
♦ Заїжджий двір — те саме, що заїзд 1 1. Візник вдарив по конях, і, поки пустилася злива, вони вже були під повіткою заїжджого двору (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 331).