ЗАЙМАТИ, аю, аєш, недок., ЗАЙНЯТИ і діал. ЗАЙМИТИ, займу, займеш, док., перех.
1. Брати,
обирати що-небудь для користування, закріплювати за
собою або за кимсь; розташовуватися де-небудь. — Йди,
каже [Савка], туди, там землі не міряні, бери,
займай скільки сили твоєї, рубай ліс, став хату,
хазяїном будеш... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 379); Алла Михайлівна
зайняла місце за крайнім столиком, найближчим до
вулиці (Леся Українка, III, 1952, 611); У вагоні ще
попросторішало. Звільнилась горішня лава — зайняли для Гайового
(Андрій Головко, II, 1957, 439); Вже ніч... Зайняли вихідний
свій рубіж... У кожного був автомат (Іван Нехода, Хто сіє
вітер, 1959, 258);
// Захоплювати який-небудь населений
пункт, територію, місцевість і т. ін. — Займайте, хлопці,
займайте гору за лісом! Гору займайте! От
пропадуть, пропадуть нізащо! — говорив він у розпачі (Олександр Довженко,
I, 1958, 275); — Наливайко пішов на вдвоє
численніші війська Ходкєвича і з боєм зайняв Могилів (Іван Ле,
Наливайко, 1957, 288); Колись шляхтич да заняв [зайняв]
козаче поле (Марко Вовчок, I, 1955, 89);
// Мешкати де-небудь,
мати в своєму користуванні. Брати Калиновичі
займали гарне помешкання на Панській вулиці (Іван Франко, VI, 1951,
200); Капітан третього рангу Платон Богучар займає
в його домі кімнату з верандою в сад (Василь Кучер,
Чорноморці, 1956, 27);
// Перебувати на якій-небудь посаді.
Тепер займаю посаду статистика в ..земстві
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 234); Партія має одну дисципліну,
один закон для всіх комуністів, незалежно від
заслуг і постів, які вони займають (Статут КПРС, 1961,
6).
♦ Займати (зайняти) оборону — окопуючись,
розміщуючи військо, загін і т. ін. та вогнені засоби на
певній ділянці, готуватися до відбиття атак ворога.
Уже замовкли три батареї, уже перший дивізіон
займав кругову оборону (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 38);
Займати (зайняти) позицію (позиції) — зупинятися в
певному місці, готуючись до чого-небудь (перев. до
бою чи вборони). Поріділий після боїв полк, зайнявши
позиції в степу, став окопуватись (Олесь Гончар, II, 1959,
351); Займати (зайняти) постать — ставати до роботи
на певній смузі, ділянці ниви або поля. Прийшла
дівчина жати і постать зайняла (Леся Українка, I, 1951, 410);
Займати (зайняти) чергу — закріплювати місце за
собою або за ким-небудь у черзі. — Тоню, до їдальні
йдеш? — почувся голос слюсаря Карпова. — Я тобі чергу
займу (Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 192).
2. Заповнювати собою яку-небудь площу, ділянку
або якийсь простір, місце. Гарний у дядька садок;
колись він займав під собою коло 40 десятин (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 465); Високе та ясне вікно займало всю стіну і
виходило на південь (Василь Кучер, Вогник, 1952, 43); У двері
було видко три сукні, котрі ворушились од кутка до
кутка і зайняли собою трохи не всю кімнату (Нечуй-Левицький,
I, 1956, 184).
♦ Займати (зайняти) місце в чому, серед чого —
заповнювати собою якусь частину в чому-небудь;
посідати, відігравати певну роль. В літературній творчості
періоду громадянської війни панівне місце займають
віршові жанри (Історія української літератури, II, 1956, 50); Україна
займає тепер одне з перших місць серед найбільш
розвинутих в економічному відношенні країн Європи
(Наука і життя, 12, 1957, 2).
3. кого, рідко. Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимсь (про думки, почуття). — Знаєте, яка думка займає мене? Взяти б і закрутити голову сьому серцеїду, та так закрутити, щоб він просто збожеволів (Леся Українка, III, 1952, 606); Чорна жура йшла крок у крок за ним [Івонікою] і зайняла його цілковито (Ольга Кобилянська, II, 1956, 109).
4. Заповнювати який-небудь проміжок часу; продовжуватися, тривати. Вся подоріж морем займе 17 днів (Леся Українка, V, 1956, 410); Раз у раз доводилося [втікачам] спотикатися, намацувати дорогу, падати.. Ця плутанина зайняла коло години (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 347).
5. Зачіпати, хапати, б'ючи, кусаючи і т. ін. — А не
порве ваш собака? — Ні, він не займе: він у нас плохий
(Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 215); Його [економа] очі, мов
заскочені миші, жахливо оглядали кожне обличчя, руки
були напоготові, щоб боронитись, але ніхто не зайняв
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 82);
// Звертатися, заговорювати з
особливою приязню, зацікавленістю до кого-небудь;
залицятися. Нехай мене той займає, хто кохання
в серці має! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 109); А козак
дівчину та й вірненько любить, А зайнять не посміє
(Народна лірика, 1956, 197); — Чи він мене любить? Чіт
чи лишка? — Чіт! і любить тебе від щирого серця! —
обізвавсь Василь, що вже давно стояв біля неї [Марусі]
і дививсь на Ті смуту та не знав, як зайняти (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 35);
// Чіплятися, ображати, викликати на
сварку. Вона ухопила Якова за руки і почала молити,
щоб він не займав нікого і йшов би додому (Панас Мирний, IV,
1955, 60);
// Нападати. То гуляє козак Голота, погуляє,
Ні города, ні села не займає, На город Килію поглядає
(Українські народні думи.., 1955, 5); [Прісцілла:] Нащо
розбійникам мене займати? Тепер я не подібна до багачки
(Леся Українка, II, 1951, 343); Боже, боже! Зараз ведмідь
з'їсть її — заразі — Чи ж буде він ситий з неї? Хоч
би ситий він був та братика не зайняв... (Марко Вовчок, I,
1955, 341).
♦ [І] пальцем [не] зайняти (займити) див. палець.
6. Захоплювати, переймаючи або збираючи докупи
і женучи куди-небудь (худобу, свійських птахів і т. ін.).
Петруня займає в лісі корови, жене додому (Степан Васильченко, III,
1960, 340); Василь, походивши манівцями, одлучив своїх
овечат, зайняв руденьке телятко і погнав до водопою
(Панас Мирний, IV, 1955, 22); Я ж зайняла сірії гуси да
погнала й до води (Павло Чубинський, V, 1874, 535); Займила дівчина
корову у лучку (Марко Черемшина, Тв., 1960, 104);
// Переймати і
зачиняти в хлів, сарай і т. ін. чужу худобу, коней за спаш
свого города, поля, поки їх господар не відшкодує
збитків. — А нащо ви, мамо, зайняли нашу коняку? —
гукнула Мотря до Кайдашихи.. — На те зайняла, щоб
вона в наш город не скакала, — обізвалась Кайдашиха
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 373); Об'їждчик зайняв її [худобу],
контора стягне з дядьків за спаш [на панській землі]
(Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 362).
7. заст. Гнати куди-небудь, проганяти звідкись
(людей). Вони його зав'язали Тонкими линвами Та й
займили у Сторонець (Українські народні думи.., 1955, 257); Я як
п'яний, то зо мною що хоч зробиш. Як займе [жінка] з
шинку, дак аж спотикаєшся (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 322);
[Бобренчиха:] Не смій ходити до тієї відьми,
а то лозиною займу (Володимир Самійленко, II, 1958, 52).
♦ Займає (зайняло) дух кому, безос. — перехоплює
горло, утруднюється або зупиняється дихання у
кого-небудь (від сильного хвилювання, швидкого руху
і т. ін.). Вона прийшла — Кармель й охнути б
тоді не зміг, такечки дух йому зайняло (Марко Вовчок, I,
1955, 353).