ЗАКАБЛУ́К, а, чол.
1. Задня частина взуття, що охоплює п'яту. Він був уже в чоботях і зіп'явся на носки, тоді хитнувся на закаблуки, щоб розім'яти онучі на нозі (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 378); Ад'ютант цокнув закаблуками і зник за дверима (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 174).
2. Те саме, що каблук. Ястшембський затупотів
закаблуками слідком за Василиною (Нечуй-Левицький, II, 1956,
68); Ліза.. зняла черевички з низенькими закаблуками і
опустила ноги у воду (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 161); На
ногах нові чобітки на високих закаблуках з підківками...
(Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 144).
♦ Давати (дати) лиха закаблукам [і передам] —
танцювати з запалом. По неділях збиралася.. молодь і під
троїсті музики давала лиха закаблукам і передам
(Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 229); Ударити в закаблуки
— пуститися в танець; затанцювати. Як сонні,
ходять, сплівши руки, а тут би — вихором пройтись,
ударить шквально в закаблуки (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 361).