Словник української мови

ЗАХЛЮПУВАТИ 1, ую, уєш, недок., ЗАХЛЮПАТИ, аю, аєш, док., перех. Покривати кого-, що-небудь бризками; забризкувати. Пішло їх небагато, якихось півдесятка хистких човнів. Хвилі кидали ними в різні боки, розносили їх, захлюпуючи бризками (Олександр Довженко, I, 1958, 317); Раптом ззаду почувся крик: — Розступіться! дайте дорогу! І не встигли ще розступитись, коли крізь юрму пролетіло щось мокре, все у рідкому болоті, захлюпало всіх і просто кинулось до вогню (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 92).

ЗАХЛЮПУВАТИ 2, ую, уєш, недок., ЗАХЛЮПНУТИ, хлюпну, хлюпнеш, док.

1. перех. Заливати, затоплювати (водою). Хвиля, сонечком розкута, Бережки захлюпує круті (Андрій Малишко, Серце.., 1959, 101);
//  безос.  * Образно. Невеличку кімнату захлюпнуло спільним веселим гамором (Яків Баш, Надія, 1960, 71).

2. тільки 3 ос. неперех. Хлюпаючи, потрапляти куди-небудь. Хвилі захлюпували аж у люк (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 229).

3. тільки 3 ос. перех., перен. Захоплювати, підкоряти кого-небудь, опановуючи кимось (про почуття). Захлюпнула його хвиля спогаду про сьогоднішній ранок (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 394).