ЗАХВА́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
захвалити;
// у знач. прикм. — Чи се ж та захвалена воля,
Де тисячі, тисячі сплять, Жиють [живуть] і
вмирають, і навіть, Як ти, про свободу й не снять? (Іван Франко,
XI, 1952, 496).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 376.