ЗА́ХВАТ, у, чол.
1. Велике внутрішнє піднесення,
збудження; порив; запал. Очі в Бекіра засяли од
захвату (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 155); Робітники.. пригасили
Хомин захват, розповівши суть справи (Олесь Гончар, III,
1959, 425);
// Захоплення ким-, чим-небудь. Бенфей
не знаходить досить сильних слів подиву і захвату,
щоб вихвалити ту граматику (Іван Франко, XVI, 1955, 336);
Аероплан у небі лине гордий, — Хіба він, справді,
захвату не варт? (Максим Рильський, II, 1960, 82);
//
Підвищений інтерес, палкий потяг, пристрасть до
чого-небудь. Сповнена творчого захвату, Ніна повернулась у
затишну кімнату й сіла за стіл (Олесь Донченко, V, 1957, 330);
// Широкий розмах чого-небудь. Наші мрії набирають
дедалі такого захвату, що ми на мить перериваєм їх
вигуками. «А що, коли б це справді так!» (Степан Васильченко, II,
1959, 313); Бурлацькі співи й хвилі Каспію почулися
Саїдові живими й такими радісно-манливими.
Скільки захвату й простору думкам! (Іван Ле, Міжгір'я,
1953, 94).
В (у) захваті — в стані сильного збудження,
завзяття і т. ін. Там, де була колись трясовина, Міста
й заводи в захваті незмірнім Народ будує (Максим Рильський,
III, 1961, 116); З захватом — захоплено, гаряче,
пристрасно, з натхненням. — Прочитав? .. — крикнула
Настуся з таким захватом, що в неї темні очі
зайнялися електричним блиском (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 232).
2. чого. Найвище напруження, піднесення, найбільший вияв чого-небудь. Очі їхні сяяли захватом зустрічі, вони не почували ні холоду, ні голоду (Юрій Яновський, II, 1954, 46).