в означеннях
Тлумачення, значення слова «закінчувати»:

ЗАКІ́НЧУВАТИ, ую, уєш і рідко ЗАКІНЧА́ТИ, аю, аєш, недок., ЗАКІ́НЧИ́ТИ, кінчу, кінчиш, док., перех. Доводити що-небудь до кінця, до завершення; кінчати. Тільки друга нічна зміна сторожі закінчувала свою варту, приходили сторожі денні (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 28); Весілля вже, бачте, закінчали (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 4); Хочу закінчити ще хоч одно оповідання (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 429);
//  Завершувати або бути кінцем, завершенням чогось. Мені здається, що ті додатки треба зробити, щоб закінчити оповідання, от як, приміром, у хорі закінчує спів октава (Панас Мирний, V, 1955, 391); — Ой лишенько ж тяжке: літа, літа обсіли чоловіка! — усміхнулась мати, та й отак жартом закінчила про те розмову (Андрій Головко, II, 1957, 422); [Надія:] Як хороше ви закінчили книгу: «Де ти, друже мій... Друже вірний...» (Олександр Корнійчук, II, 1955, 206);
//  Кінчати, завершувати навчання (в школі, інституті і т. ін.). Він закінчує десятий клас (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 98); Люба закінчила педагогічний інститут у Сімферополі (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 26).
Закінчити життя (вік і т. ін.) — померти. Якби ти знав тоді, Богдане, Що думають вчинить вони, ..Ті, що, як свята, ждали днину, Коли закінчиш ти життя (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 27).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 144.

Коментарі (0)