в означеннях
Тлумачення, значення слова «заклякати»:

ЗАКЛЯКАТИ, аю, аєш, недок., ЗАКЛЯКНУТИ і ЗАКЛЯКТИ, кну, кнега; мин. ч. закляк, ла, ло; док.

1. Втрачати чутливість, рухливість, гнучкість від холоду або незручного положення (про людину, частини її тіла). Отець Єремія сидів, немов мертвий, і не ворухнувся..; ноги заклякли й одубли (Нечуй-Левицький, III, 1956, 396); — Підійшов Муха Іван, дзвонар сьогоднішній і вартовий. Змерз, видко, весь труситься у благій свитині.. Хоменко дав йому закурити. А він цигарки не скрутить, ну, геть чисто закляк (Андрій Головко, II, 1957, 338); Руки заклякли від мотузяної петлі, що врізалася в долоні (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 18);
//  Охолоджуючись, холонучи, ставати твердим, жорстким. Продержало з тиждень морозом, — земля заклякла, як кістка (Панас Мирний, III, 1954, 7); Марія з незвичайною виразністю відчула, що в її долонях заклякла його [пораненого] крижана рука (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 124);
//  тільки док., рідко. Замерзнути до смерті. — Я казала, що з цього буде якась напасть, бо він або на дорозі де заклякне, або всадить тебе до арешту (Лесь Мартович, Тв., 1954, 143); Страшного бачив я багато. І не боявсь? Бувало всяк. Але ішов, бо був солдатом. У кризі кляк, Та не закляк (Платон Воронько, Мирний неспокій, 1960, 100);  * У порівняннях. Зійшов [січовик] на гору, вже й до могили зблизивсь, а чоловік сидить собі, не ворухнеться, неначе закляк (Олекса Стороженко, I, 1957, 334).

2. перен. Втрачати здатність рухатися, застигати в якому-небудь положенні від відчаю, страху, здивування і т. ін. Білі руки простяглися — Так би й обвилися Кругом стану. І в подушку Холодну впилися, Та й заклякли, та й замерли, 3 плачем рознялися (Тарас Шевченко, I, 1963, 234); Дівчина хлюпалась у теплій воді, коли враз, глянувши на прибережні оселі, вона так і заклякла, зігнута й зацікавлена (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 286); Зайшла [Вутанька] на подвір'я і раптом заклякла, отетеріла на місці. Під хатою в неї темніла постать: хтось стояв (Олесь Гончар, Новели, 1954, 127);
//  Ставати непорушним, завмирати. Чвалав [Семен], нахиливши голову, аж до панського чи хазяйського ґанку — і заклякав, похилений, перед ґанком (Остап Вишня, I, 1956, 354); Німці були близько і могли помітити вовтузню. Йонька гуцнув на соломку і закляк — що буде, те й буде (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 399).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 150.

Коментарі (0)