в означеннях
Тлумачення, значення слова «закликати»:

ЗАКЛИ́КАТИ див. заклика́ти.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 148.

Коментарі (0)

ЗАКЛИКА́ТИ, аю, аєш, недок., ЗАКЛИ́КАТИ, ичу, ичеш, док., перех.

1. Кликати, запрошувати кого-небудь прийти, приїхати, з'явитися кудись з повною метою. Марина дівчат до себе на вечорниці закликав (Нечуй-Левицький, I, 1956, 96); Почали селяни мене закликати в гості — на весілля, на хрестини (Степан Васильченко, IV, 1960, 24); — Так знаєш, що зробимо? Закличем її.. до себе в гості (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 222); Офіцер.. зразу ж закликав агента контррозвідки й наказує стежити за Стояном (Олександр Довженко, I, 1958, 46);
//  Взагалі кликати. Позаду в колоні хтось радісно закликав товаришів, щоб глянули вгору: високо над військами пролітали на північ журавлі (Олесь Гончар, III, 1959, 306).
Закликати (закликати) на допомогу свою волю (витримку і т. ін.) — напружувати, зосереджувати свою волю (витримку і т. ін.). Він, Гейко, мусить закликати на допомогу свою волю, щоб зберегти життя собі і мічманові... (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 24); Турбай закликав на допомогу всю свою витримку (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 69).

2. до чого і з інфін. Звертатися до якої-небудь групи людей з метою залучити їх до виконання якогось важливого завдання, політичної вимоги тощо. Партія закликає всіх комуністів, весь радянський народ — робітників і робітниць, колгоспників і колгоспниць, трудівників розумової праці — докласти всіх своїх сил до того, щоб успішно виконати намічені в Програмі історичні завдання (Програма КПРС, 1961, 124); Тут, на цій землі, ходив Дмитрій, тут закликав киян боронити Київ (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 535);
//  перев. до чого. Пропонувати діяти в певному напрямі, певним чином поводити себе. Коли нападники, мов хмари, облягали Землі вкраїнської і села, і міста, Твої лиш, Партіє, безтрепетні уста Нас покликом своїм до битви закликали (Максим Рильський, III, 1961, 286); Біля стола, накритого червоним полотнищем, стояв Бондаренко і стиха стукотів олівцем об скло, закликаючи до тиші (Андрій Головко, II, 1957, 519); — Скоро вже, скоро, — говорив товаришам Рубанюк, закликаючи їх до витримки і спокою (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 127).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 148.

Коментарі (0)