в означеннях
Тлумачення, значення слова «закочуватися»:

ЗАКОЧУВАТИСЯ, ується, недок., ЗАКОТИТИСЯ, бтиться, док.

1. Котячись, обертаючись, переміщатися, потрапляти в яке-небудь місце. Повну жменю набирає [Катерина] жита, розмахується рукою і плавно випускає зерно крізь пальці. Воно шелестить, стрибає по ріллі і падає в ямки, закочується в щілини... (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 175); — Та й чесна яка душа в сієї Марини! Друга потаїла б гроші, сказала б — десь закотилися, а вона — ні... Чесна душа! (Панас Мирний, IV, 1955, 232); Раптом м'яч, відбитий нашим захистом, .. ліг на траву і потихеньку, наче в сні, закотився в берлінські ворота (Юрій Яновський, II, 1954, 26);
//  розм. Проникати, потрапляти всередину чого-небудь, кудись. Неначе велика зелена опука з розгону впала і не своєю силою закотилася до хати (Леся Українка, III, 1952, 712); Світало... Гуло на подвір'ї гуральні, Шинелі й кожухи злилися у вир, Юрба куркуленків в гонитві навальній 3 діжками в санях закотилася в двір (Леонід Первомайський, II, 1958, 324);  * Образно. — Хіба вже моє щастя так далеко десь закотилося? (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 26).

2. за що і без додатка. Спускатися за обрій; заходити (про небесні світила). У хуторі було тихенько, як у вусі. Сонечко закочувалося (Марко Вовчок, Вибр., 1946, 163); Як сонечко закотиться, Як зіронька зійде, Нехай моя Марусенька На вулицю вийде (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 74);
//  Ховатися (за хмари, гори і т. ін.) — Закотилось ясне сонце за чорную хмару (Павло Чубинський, V, 1874, 320); Туман закрив веселі зорі, За хмару місяць закотивсь (Леонід Глібов, Байки.., 1959, 396); Сидів він суворий і тихий, дивився на сонце, що закочувалось за дахи боярських будинків (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 68).

3. Загортатися назовні; підгортаючись, зсуватися вище; засукуватися (про край одягу). Воронцов витяг з-під кожуха свою гарячу руку і подав її Чернишеві. Рукав спідньої сорочки закотився на руці аж по лікоть (Олесь Гончар, III, 1959, 22).
 Закочуються (закочувалися, закотилися) очі (оченята) [під лоб (лоба)] в кого, рідше кому — у когось зіниці ховаються під повіками (перед смертю або в стані запаморочення чи тяжкої хвороби). Коли він прибіг додому, вже не закочувались оченята, вже не кричала його донечка: вічна чиста усмішка застигла на її вустах (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 304); Альоша дико скрикнув і забився головою об підлогу. Очі йому закотилися під лоба.. У нього почався тяжкий нервовий напад (Іван Микитенко, II, 1957, 207).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 162.

Коментарі (0)