ЗАКОЛИ́СУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКОЛИСА́ТИ, заколишу, заколишеш і рідко заколисаю, заколисаєш, док., перех.
1. Колишучи, примушувати заснути
(дитину). Жінка в хустині схопила Орисю на руки і почала
її заколисувати, як маленьку, хоча Орисі йшов уже
п'ятий рік (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 78); Йосип ще змалечку
удався норовистим хлопцем: його не заколишеш ніяк
(Панас Мирний, IV, 1955, 44); А ще ж у матері є маля, яке
треба доглянути, вночі заколисати (Дмитро Бедзик, Дніпро..,
1951, 48);
// Навівати, наганяти сон на кого-небудь.
Втома поволі охоплювала Ремо і Гюлле. Повільне
хитання заколисувало їх на сідлах (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961,
142); * Образно. Нічка світ заколисала (Уляна Кравченко,
Вибр., 1958, 35).
2. перен. Втішати, заспокоювати. Ярина — не моя.
І ніколи не буде моєю. А я втішався надією, обдурив і
заколисав самого себе (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 116);
// Викликати стан самозаспокоєння, бездіяльності. Хто
молодий, молодий, молодий, Спокій того не заколише
ніде (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 138); Як же це, Андрію,
могло так статися? Інших навчав бути принциповими,
мати гостре партійне око, а сам втратив пильність,
дав себе заколисати пишними фразами (Дмитро Бедзик,
Серце.., 1961, 128);
// Заглушати, тамувати, відганяти
(почуття, біль, думку і т. ін.). «Ой видно село, червоне
село під гороою...» — раптом заспівав Кошовий, ніби
заколисуючи ті напосідливі свої думки (Іван Ле, В снопі..,
1960, 14); І бідному часом буває, що він забуває свою
бідноту [бідність], заколише свої болісті.. і сповняється
його душа тихим покоєм (Панас Мирний, IV, 1955, 213).