ЗАКО́ННИЙ, а, е.
1. Який спирається на закон
(у 1 знач.), здійснюється або відбувається відповідно
до закону. Ми боролись не істерикою і не скандальчиком,
звичайно, а такими засобами, які цілком лояльні і
цілком законні.. (Ленін, 7, 1949, 263); Тепер.. постанова
була законна (Борис Грінченко, II, 1963, 377);
// Встановлений законом.
Вірив [Орест] колись, що бодай половина кривд бідних
людей походить від того, що нікому пояснити
бідолахам їхні законні права (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 171);
// Який має право на що-небудь. Греки Східної імперії
називали себе законними спадкоємцями Риму (Семен Скляренко,
Святослав, 1959, 144); Виріс [Оленчук] на цій землі,
зросив її своїм потом і вважає себе законним господарем
цього краю (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 677);
// розм.
Справжній, непідроблений. Десяцький засунув руку в свою
єдину бездонну кишеню, бережно потрусив нею і
відразу витягнув.. пожмакований лист. — Осьдечки він, з
усіма законними печатками і царськими марками
(Михайло Стельмах, I, 1962, 511).
Законна дружина (жінка) кого, чия, розм. — жінка
стосовно до чоловіка, з яким вона перебуває у шлюбі;
Законний чоловік кого, чий, розм. — чоловік стосовно
до жінки, з якою він перебуває у шлюбі. [Залеський:]
Судовий наказ зараз зробити треба про
повернення гулящої Орини до законного чоловіка в
господу (Вадим Собко, П'єси, 1958, 43); Законний шлюб —
шлюб, юридично оформлений відповідно до діючого
закону.
2. Який має підставу; справедливий. — Я вимагаю
від Ради солдатських депутатів і від Ради робітничих
депутатів прийняти ухвалу і домагатися всіма
засобами повернення батальйону в Славгород і повернення
батальйону його зброї... — Вимога цілком законна! —
почулись голоси з залу (Андрій Головко, II, 1957, 547); «Слово
о полку Ігоревім».. становить законну гордість і росіян,
і українців, і білорусів (Максим Рильський, III,
1956, 15);
// Закономірний, природний. Звісно, що її [дівчини] шкода
і бажання покрити доччиний [доччин] гріх — зовсім
законне (Панас Мирний, V, 1955, 424); Весна у законні вступає
права! (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 199).
3. заст. Відповідний до звичаю, передбачений певним обрядом. Увішедши [увійшовши] у хату, помолилися [старости], хазяїну поклонилися і почали казати законні речі про порошу, про князя, про куницю, і звели на красну дівицю (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 488).