ЗАКОПИЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАКОПИЛИТИ,
лю, лиш, док., перех., розм. Виставляти наперед
вип'ячувати (губу, губи), надаючи своєму обличчю
презирливого або гордовитого виразу. Дівчина одразу
поважніє, закопилює губки, манірно подає пухкеньку
руку з рожевими нігтиками (Василь Кучер, Прощай.., 1957,
42); — Задерла [титарівна] кирпу, закопилила спідню
губу, ще й пику одвернула (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 349);
Петрик.. оглянув мене всього і, закопиливши губу,
каже: — Ну то й що! Хоч ти і вищий, так я товщий!
(Іван Багмут, Опов., 1959, 6); Він [пан Купа] і виходив з
базарної юрби, наче з безлюдного моря, закопиливши губу
і красуючись (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 226).
♦ Закопилювати (закопилити) губу (губи) див. губи 1;
Закопилювати (закопилити) носа див. ніс.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 158.