ЗАКОСТЕНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Який закостенів. — Що ти за один? — питаю закостенілого товариша (Іван Франко, II, 1950, 341); Закостенілими руками брали [вояки] рушниці і стріляли — грілися (Мирослав Ірчан, II, 1958, 223).
2. перен. Який зупинився в своєму розвитку, застиг у якій-небудь формі. Він [І. М. Муравйов-Апостол] був одним із -перших письменників, які прагнули власною творчістю подолати закостенілі приписи класицизму (Радянське літературознавство, 4, 1965, 89).