ЗАКРА́ЙОК, йка, чол., розм. Край чого-небудь. На
закрайках дахів разками намиста висіли скляні краплі
туману (Петро Панч, Мир, 1937, 92);
// Смуга льоду вздовж
берега. Грицько.. обережно пробує носком чобота
закрайки і, впевнившись, що крига міцна, випускає з руки
лозину, за яку держався, ступає на лід (Василь Козаченко,
Блискавка, 1962, 229).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 163.