в означеннях
Тлумачення, значення слова «закричати»:

ЗАКРИЧАТИ, чу, чиш, док.

1. неперех. Почати кричати; загаласувати, залементувати. Пані страшно закричала.. і учепилась руками, немов залізними кігтями, у своє добро (Марко Вовчок, I, 1955, 358); О. Хведор зареготавсь, аж одна дитина закричала спросоння (Нечуй-Левицький, 1, 1956, 127); [Любов:] Мені здавалось, що от-от я мушу чогось закричати не своїм голосом і всіх вжахнути (Леся Українка, II, 1951, 48); Як тільки в могилу посипались перші грудки землі,.. у нестямі закричали жінки (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 23);
//  Почати видавати різкі пронизливі звуки (про птахів, тварин). Заревли корови по дворах; закричали гуси на плавах (Панас Мирний, I, 1954, 318).

2. перех. і без додатка. Голосно вигукнути. Трохи-потроху піщани закричали, заґвалтували, що вони панові довіку не покоряться (Панас Мирний, I, 1949, 189); Ми й собі як закричимо «ура», аж наче нас підіймає вгору від того крику (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 50); — Насмертний бій, — всі закричали, — Вітчизна нас благословля! (Володимир Сосюра, II, 1958, 488).
Закричати [на] пробі див. пробі.

3. неперех., на кого. Почати лаятись, гримати. [Павло:] Як закричить на мене пан, як затупотить... (Марко Кропивницький, II, 1958, 239).

4. перех., рідко. Змучити криком, лайкою і т. ін. — Ех, сину, сину, — промовляє докірливо батько, — не кричи хоч ти вже на старого, бо так закричали мене за цей місяць — жить не хочеться! (Григорій Косинка, Новели, 1962, 39).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 167.

Коментарі (0)