в означеннях
Тлумачення, значення слова «закурити»:

ЗАКУРИТИ 2, ить і ЗАКУРІТИ, закурить і рідко закуріє, док.

1. Почати диміти, виділяти дим або ароматичну речовину; задиміти. Закуріли комини на черепичних дахах, і запахло з кожної печі смачною стравою (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 392); Мар'ян кладе дровця у піч, виймає з кишені кресало, кремінь і губку. Затанцювали іскри навколо пальців чоловіка, .. і відразу по хаті приємно, духом бджіл, закадила, закурила губка (Михайло Стельмах, I, 1962, 178); Наймити старались, і скоро на степовій могилі купа ладану закуріла й пойнялась полум'ям (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 33);
//  Запарувати. Закурила земля димом та парою (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 13).

2. Огорнутися здійнятою курявою, здійнятим з землі снігом і т. ін., запилити. Закуріли киптягою токи, де перевівали купи намолоченої пашні (Панас Мирний, IV, 1955, 248); — Ну й швидка! — з подивом і повагою признав Данило, коли за Мариною закурили небруковані печерські дороги (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 45).

3. тільки закуріти. Вкритися кіптявою; закоптитися. У хаті в тебе, Параско, як у сажу: лави не змивані, комин закурів, як у винниці (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 108).

4. Почати віяти, мести, здіймаючи сніг, куряву і т. ін. (про вітер, заметіль і т. ін.). Уже ніч, глуха, темна, засіла землю, зірвався вітер, закурив снігами (Іван Франко, VIII, 1952, 221); Шугнули з-під млина вітринята, подалися поміж мерзлими бур'янами, закуріли десь аж під гаєм (Степан Васильченко, I, 1959, 196);
//  безос. А надвечір крутнула справжня завірюха, забило, закуріло (Олесь Донченко, III, 1956, 128).

5. Здійматися в повітря, стелитися, витися над землею (про дим, куряву, сніг і т. ін.). Поважної ходи Роман не знає: поклич його — підбіжить з підскоком, пошли куди — подається так, що тільки пісок закурить (Степан Васильченко, I, 1959, 59);
//  безос. Пройшов до ясел, набрав у руку полови і кинув — суха, аж закуріло з неї (Андрій Головко, I, 1957, 322).
 Аж (тільки) закурить (закуріло), безос. — уживається на позначення дуже швидкого руху. Мати стращає, що я змерзну. І чого б я змерз? Та я як чкурну, аж закурить! (Панас Мирний, IV, 1955, 289).

6. перен. Швидко піти, поїхати і т. ін., здіймаючи на своєму шляху куряву. Під'їжджаємо до міста. Пан закурів коло нас і випередив. В'їхали в місто. Хутко проторохтіли порожніми улицями (Марко Вовчок, I, 1955, 137); Все поглядає [Костя] на дорогу.. Чи не закурить на ній вертлявий газик голови колгоспу (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 209).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 174.

Коментарі (0)