в означеннях
Тлумачення, значення слова «закушувати»:

ЗАКУШУВАТИ 1 і ЗАКУСУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКУСИТИ, ушу, усиш, док., перех. Затискати, стискати зубами що-небудь. Закушує [Руфін] з досади губу, але зараз же примушує себе до привітнішого виразу і підходить до Крусти (Леся Українка, II, 1951, 390); Їй хотілося запхати пальці до рота, закусити їх до крові й кричати (Юрій Смолич, Сорок вісім.., 1937, 35); Увага Черниша прикута до кладовища. Закусивши в зубах давно погаслу цигарку, він припав до вузького вікна (Олесь Гончар, III, 1959, 239); — Брешете! Всі ви брешете! — виснула Катря і закусила край хустки, щоб не закричати (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 362).
Закушувати (закусити) вудила: а) переставати коритися кому-небудь (про коней). Закусивши вудила, мчали невтомні гривасті коні (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 443); б) діяти, робити що-небудь, не стримуючи себе, не усвідомлюючи своїх вчинків. А я, дурний, закусивши вудила, мчав уперед, верхи на всіх своїх давніх акторських помилках (Станіславський, Моє життя в мистецтві, 1955, 126); Закушувати (закусувати, закусити) плач, посмішку і т. ін. — стримувати, приховувати плач, посмішку і т. ін. Хлопець мовчав, закусуючи дальший плач (Ольга Кобилянська, II, 1956, 104); Голова одразу ж закусив посмішку (Віталій Логвиненко, Літа.., 1960, 78); Закушувати (закусити) язика див. язик.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 178.

Коментарі (0)

ЗАКУШУВАТИ 2 і ЗАКУСУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКУСИТИ, ушу, усиш, док.

1. перех. і без додатка. Заїдати що-небудь випите (вино, горілку і т. ін.) або з'їдене. Про те, що значно приємніше не запивати горілку содовою.., а закушувати її огірком або, найкраще, свіжим помідором, містер Джопс довідався не так давно (Іван Багмут, Опов., 1959, 90); Батько випиває чарку горілки, закусує і береться до нової роботи (Іван Франко, IV, 1950, 193); Ївга Пилипівна частувала гостей вишнівкою, припрошувала їх закусувати (Василь Минко, Ясні зорі, 1951, 36);
//  жарт. Він [страус] мимохідь схопив ящірку, яка вигрівалась на сірому камені, ковтнув іржавий гвіздок і закусив чималим блискучим камінцем, що трапився на дорозі (Олесь Донченко, III, 1956, 66).

2. неперех. Їсти небагато, нашвидку; взагалі їсти. Вона сіла за стіл закушувати; половина пирога заклякла в руках, а невеличка крихта гнітом лежала в роті (Панас Мирний, III, 1954, 37); В перервах — коли всі бігли в буфет за бутербродами, — Оксентій ставав у коридорі біля вікна, розв'язував свою торбинку, виймав шматок житняка з цибулиною й закусував (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 331); До шинку побігли поснідати, Закусили, тютюну купили (Іван Франко, XIII, 1954, 336); [Убогий Брат:] Закусив би й я охоче: В животі, мов грім, гуркоче! (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 442).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 178.

Коментарі (0)