ЗА́КУТОК, тка, чол.
1. Місце, де сходяться дві
внутрішні сторони предмета; куток. Ніч. Зачинена добре убога
хатина.. Тільки мріється, начеб у чорній тіні... Висить
мокра рибальськая сіть при стіні; У далекому закутку
мисник видніє (Леся Українка, IV, 1954, 261); Сниться
хатка невеличка, Повні закутки книжок (Павло Грабовський, I, 1959,
397); Ніхто не помічав принишклої в темному закутку
постаті (Леонід Смілянський, Пов. і опов., 1949, 34);
// Найвіддаленіша
або малопомітна частина приміщення, двору,
садиби і т. ін. Олег пішов у закуток, за піч, і там
обережно розірвав конверта (Олесь Донченко, Вибр., 1948, 18);
Полюбляв він сидіти десь у закутку та щось
майструвати (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 7); Майже кожен
мешканець мав у тому дворі свій закуток, де містилась
повіточка для топлива (Іван Ле, Право.., 1957, 32);
// Взагалі
віддалене, малопомітне місце. Тут [у пущах] було
безліч таємних закутків (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 371);
// перен.
Таємне, заховане від людського ока місце (душі, серця
і т. ін.). Почував [Боровий], ніби Христя залишила
в ньому якусь частку самої себе, заховалася в якомусь
закутку його душі, і несила йому позбутися її (Ярослав Гримайло,
Незакінчений роман, 1962, 17); І чомусь саме тепер дід
Дунай.. згадав те, що лежало в найдальшому,
найпотаємнішому і до болючих сліз теплому закутку його
пам'яті... (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 432).
Усі (всі) закутки; По всіх закутках — скрізь.
Винишпорили [хлопці] всі закутки — нема. Оглянули
подвіруя. Під повіткою солому перерили — не знайшли
нічого, а пахне закваскою (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 36);
Незабаром після дощу прибігли в ліс діти збирати
гриби. По всіх закутках нишпорили вони, і кожен з них
набрав повен кошик (Оксана Іваненко, Ліс. казки, 1954, 8); З усіх
закутків — звідусіль, З усіх кутків і закутків діти
кинулися до казана, обсіли довкола (Степан Чорнобривець, Визволена
земля, 1959, 15).
2. Маленьке, тісне приміщення; комірчина. Мовчки
взяв він газету і пішов до свого кабінету, як називався
маленький закуток, відгороджений фанерними
стінками (Семен Журахович, Опов., 1956, 10);
// Взагалі притулок,
домівка. Це одиноке світло серед сонного села було немов
останнім «прощавай» рідного закутка (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
338); О вітре, ти надто знахабнів цієї зими. Ти
замітаєш стежки й дороги, ти приковуєш людей до теплих
закутків (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 282).
3. перен. Місцевість, віддалена від великого
адміністративного і культурного центру; глушина. Льотчик
знає усі шляхи в найдальші закутки області (Василь Кучер,
Засвітились вогні, 1947, 66); Здавалось, що війна зовсім
обминула цей тихий, мов оранжерея, закуток чеської
землі (Олесь Гончар, III, 1959, 446);
// Віддалена від центру
частина міста, села і т. ін. Часом оце серед ночі в одному
закутку містечка схопиться полум'я й покотиться од
кінця до кінця, піднімаючи червоні язики до самого неба
(Нечуй-Левицький, I, 1956, 50).
♦ Зайти в глухий закуток — опинитися в
безвихідному становищі. Його стосунки з Варварою
Олексіївною зайшли в глухий закуток, а Васса щодень ставала
непримиренніша (Григорій Епік, Тв., 1958, 200).