ЗАЛІПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАЛІПИТИ, іплю, іпиш; мн. заліплять; док.
1. перех. Покривати,
заповнювати (про щось липке, клейке);
обліплювати. Мокрий сніг бив у лице Василька, заліплював очі,
налазив за комір... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 80);
// безос. — А
воно.. думало, — підморгнув дядько, — що тільки у нього
в черепку ворушиться? А у Шевчуків то що? Глиною
заліпило? Ба яке! (Яків Баш, Надія, 1960, 117).
2. перех. Закривати, замазувати, накладаючи
що-небудь. Денис заліплює ранку бинтом (Олесь Гончар, III,
1959, 278); — Чи правда, що вони [бджоли] сплять
узимку, заліпивши воском кожну щілинку вулика,
щоб холод не проходив? (Василь Кучер, Чорноморці, 1956,
398);
// Заклеювати. Візник.. уважно заліплював
червоними губами цигарку (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 300); Матвій
дав йому десятидоларовий папірець, а словак на його
очах заліпив і Заадресував листа (Мирослав Ірчан, II, 1958, 260).
♦ Заліплювати (заліпити) рот (роти, язики) кому —
примушувати кого-небудь мовчати. — Нехай говорять.
— А тож, ротів їм не заліпиш, — згоджуються всі і,
задоволені, прощаються (Яків Качура, II, 1958, 48); Міцно
липнуть вони [дукати] до посольських і сенаторських рук,
коли треба заліплюють язики (Зінаїда Тулуб, Людолови, II,
1957, 222).
3. тільки док., неперех., кому, фам. Сильно
вдарити. — Як хочете собі, пане Ігнатовський, а я таки не
полінуюсь, встану та заліплю цій нахабі в морду. Він
нам увесь рух справ затримує (Юрій Збанацький, Єдина, 1959,
112).
♦ Заліпити ляпаса див. ляпас.