в означеннях
Тлумачення, значення слова «залітати»:

ЗАЛІТАТИ 1, аю, аєш, недок., ЗАЛЕТІТИ, ечу, етиш, док.

1. Літаючи або летячи, потрапляти куди-небудь; влітати. Щодня в подвір'я наше заліта Упертий дятел (Максим Рильський, I, 1960, 251); Черниш досяг каменя, за яким вони спинялись кожного разу, щоб передихнути. Сюди кулі не залітали (Олесь Гончар, III, 1959, 50); До кімнати разом з повітрям залетіла бджілка і весело загула (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 241);
//  перен. Проникати куди-небудь. З далеких невідомих полів, з лілових лісів залітає на подвір'я притулку легкий пустотливий вітерець (Олесь Донченко, III, 1956, 33); Лети, моя люба пісне, Понад океани, Залетиш на Україну — Серцю легше стане (Микола М. Тарновський, Здал. дороги, 1961, 212); — У мене горе — до хати залетіла віспа... (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 126).

2. Відлітати далеко або здійматися високо. Не тільки ведмеді не заходять [до верхів'я гір], анавіть орли не залітають (Леся Українка, V, 1956, 366); Ой залетів сокіл, та залетів сизий птиць до моря побивати (Панас Мирний, V, 1955, 268);  * Образно. Як кинула світ моямила, Доля моя в гай залетіла, Та й літа в зеленому гаю, Одшукує дівчину Галю... (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 82);
//  за що. Летячи, опинятися за межами чого-небудь. Нарешті, залетівши кудись за Ельбу, Королевич натрапив на слід у вигляді кількох машин (Вадим Собко, Серце, 1952, 84);
//  перен. Линути (про думки). Чим більше слухав я того балакучого шляхтича, тим далі мої думки залітали з землі у самісіньке небо (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 49); Далеко-далеко, мов осінні журавлі, залетіли селянські думи на чужу землю, грілись її теплом (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 205);
//  перен., розм. Ідучи, їдучи і т. ін., забиратися куди-небудь. Ой дрімав в полі Олегове військо хоробре — Далеко замчалося-залетіло (Панас Мирний, V, 1955, 264). і
Залітати (залетіти) в думках (думкою, думками) куди — думаючи, уявляти себе де-небудь в іншому місці. Залітала в думках далеченько і Явдоха, поспішаючи за синовою долею (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 65).

3. Летячи, робити розворот у певному напрямі. Кулемети тепер уже з жита строчили по літаках, які раз у раз залітали на дорогу (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 86); Оце коли налітає пілот обпилювати наші плантації, то маю стояти йому за маяка.. О, вже знову залітає, кермує просто на нас (Олесь Гончар, I, 1954, 489);
//  перен., розм. Швидко заходити, забігати і т. ін. з якогось боку, ззаду. Святослав бився з хижаком-ординцем мечем свого батька.. Але клятий ординець все викручувався, був у нього верткий кінь, не раз і не два каган залітав до княжича з спини (Семен Скляренко, Святослав. 1959, 174).

4. Під час польоту завертати куди-небудь; прилітати кудись на короткий час. Залітай, сталевий птах, У колгосп «Червоний шлях»! (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 36); — Тато приїздить. За всю війну не бачились. На два-три дні з Москви залетить (Андрій Головко, I, 1957, 491).

5. перен., розм. Заскакувати, забігати куди-небудь на якийсь час. — Але, буває, червоні козаки залітають на хутір: то поїсти, то вівса пару снопів для коней візьмуть (Михайло Стельмах, II, 1962, 59);
//  Уриватися, вбігати кудись. Поки петлюрівці підтягали і, нарешті, зібрали сили для бою біля переправи, богунці й таращанці вже обійшли їх з флангів, форсували Буг в іншому місці і серед білого дня залетіли до Вінниці (Семен Скляренко, Легендарний начдив, 1957, 64); Після бою на набережній мінометники, залетівши в приміщення Парламенту, зіткнулися біля входу з Ференцом (Олесь Гончар, III, 1959, 289);
//  Ускакувати з розгону в що-небудь. Справді, він мало в ополонку не залетів: як чкурнув з сіней, то погнався, як несамовитий, і дав такого сторчака, що аж посунувся (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 165); Гриць схопив Жучка за обидві лапи, ..закрутив його навколо себе, тільки скоцюрблений бубликом хвіст замелькав у повітрі. Відірвавшись од хлопчика, Жучок залетів у замет (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 301).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 192.

Коментарі (0)

ЗАЛІТАТИ 2, ає, док. Почати літати, кружляти в повітрі. Весело забігали яснії вогники по тонких стеблах соломи, залітали невеличкі іскорки по чорних челюстях печі (Панас Мирний, III, 1954, 12); Сріблясті чайки зашуміли, закигикали, ніби пасма білого шумовиння залітали навколо (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 62).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 192.

Коментарі (0)