Словник української мови

ЗАЛЯПАТИ 1 див. заляпувати.

ЗАЛЯПАТИ 2, аю, аєш, док.

1. Почати ляпати, ударяти чим-небудь або по чомусь, утворюючи короткі різкі звуки. Кіт скочив з печі під піл, неначе його хто потяг дубцем, а півень засокотав, заляпав крилами й заспівав (Нечуй-Левицький, I, 1956, 94); Грицько стулив рота: вода вже сягала йому до очей. Але ту ж мить він зібрав усю силу і заляпав руками й ногами (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 47); Дівчинка, видимо, сама хотіла переконатися, чи то справді так, і заляпала босими ніжками по долівці (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 104); Собаки, напившись води, лягли на моріжку й заляпали вухами, відганяючи в'їдливих мух (Петро Панч, Гомон; Україна, 1954, 23).
 Заляпати губами — заплямкати губами. Поліцейський заляпав товстими губами (Петро Панч, О. Пархом., 1939, 45); Заляпати в долоні — заплескати в долоні, виражаючи схвалення кому-, чому-небудь або радість з приводу чогось. Саня опустила міцно стиснуті руки. Торба весело заляпав у долоні (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 5).

2. розм. Почати говорити що-небудь недоречне, нерозумне або те, що не підлягає оголошенню. — Та-ак... А вона що — також, як і ти, в комсомолі? — Ну, знаєш... — зам'явся юнак. — Про це ми поговоримо іншим разом. Я й так заляпав уже язиком (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 452).