ЗАЛЯПАТИ 1 див. заляпувати.
ЗАЛЯПАТИ 2, аю, аєш, док.
1. Почати ляпати,
ударяти чим-небудь або по чомусь, утворюючи короткі різкі
звуки. Кіт скочив з печі під піл, неначе його хто потяг
дубцем, а півень засокотав, заляпав крилами й заспівав
(Нечуй-Левицький, I, 1956, 94); Грицько стулив рота: вода вже
сягала йому до очей. Але ту ж мить він зібрав усю силу і
заляпав руками й ногами (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 47);
Дівчинка, видимо, сама хотіла переконатися, чи то справді
так, і заляпала босими ніжками по долівці (Григорій Тютюнник, Вир,
1964, 104); Собаки, напившись води, лягли на моріжку
й заляпали вухами, відганяючи в'їдливих мух (Петро Панч,
Гомон; Україна, 1954, 23).
Заляпати губами — заплямкати губами.
Поліцейський заляпав товстими губами (Петро Панч, О. Пархом.,
1939, 45); Заляпати в долоні — заплескати в долоні,
виражаючи схвалення кому-, чому-небудь або
радість з приводу чогось. Саня опустила міцно стиснуті
руки. Торба весело заляпав у долоні (Вадим Собко, Звичайне
життя, 1957, 5).
2. розм. Почати говорити що-небудь недоречне, нерозумне або те, що не підлягає оголошенню. — Та-ак... А вона що — також, як і ти, в комсомолі? — Ну, знаєш... — зам'явся юнак. — Про це ми поговоримо іншим разом. Я й так заляпав уже язиком (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 452).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 198.