ЗАЛОСКОТАТИ, очу, очеш і рідко ЗАЛОСКОТІТИ, очу, отиш, док.
1. перех. і неперех. Злегка
торкаючись тіла, викликати відчуття лоскоту. Дві сльози,
наче дві квасолини, викотилися з її очей, залоскотали,
пробігаючи по личку, і грузько упали додолу (Панас Мирний,
III, 1954, 246); Юля засміялася і, зірвавши лісову
ромашку, залоскотала Дениса по шиї (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
246);
// Приємно подразнити (про запахи). Піднесена
близенько варенуха так гарно залоскотала йому в носі,
що він не втерпів, привітався по-письменному, випив
чарку, другу (Нечуй-Левицький, I, 1956, 193); Теплий дух
випеченого хліба залоскотав ніздрі (Василь Кучер, Чорноморці,
1956, 359);
// безос. Парує куліш на припічку. Пахне
смаженою цибулею і перепаленою олією. Маркові
залоскотало в ніздрях (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 368).
Залоскотало в горлі (носі і т. ін.) кому, у кого,
безос. — про відчуття лоскоту в горлі, носі і т. ін.
при бажанні заплакати, чхнути і т. ін. Обійняв мене
Іван, аж в горлі мені залоскотало (Ігор Муратов, Буковинська повість,
1959, 23); Вона почувала, що от-от заплаче, бо в носику
дуже залоскотало (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 129).
2. перех. Лоскочучи, замучити, довести до смерті. Кругом дуба русалоньки Мовчки дожидали; Взяли її, сердешную, Та й залоскотали (Тарас Шевченко, I, 1951, 6); А куди поділися красиві мавки, які підстерігають козака опівночі біля кучерявого дуба, щоб залоскотати? (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 6).
3. перех. і без додатка, перен. Викликати приємне
збудження, насолоду; потішити. [Петрусь:] Який
з байок тих прок, паноче? — А байка всякого, хто
прочитати схоче, І поскубе, і залоскоче (Левко Боровиковський, Тв.,
1957, 130); Як приємно ці слова залоскотали Батийове
честолюбство (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 544);
// безос. Обсипала [Настя] Гната ясним промінням із
сивих очей. У Гната аж коло серця залоскотало від того
погляду (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 48).