ЗАЛО́ЖНИК, а, чол. Особа, насильно затримувана однією з воюючих сторін, щоб мати змогу вимагати що-небудь від держави, організації, групи і т. ін., до яких належить ця особа; заручник. У містечку ходили патрулі, сиділи в льоху заложники (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 64); Озброєні до зубів бандити йшли на штурм барикад, женучи поперед себе заложників (Олесь Гончар, III, 1959, 445); — Передайте лісовикам, бандитам своїм, щоб були завтра всі дома. А ні — заложників братимемо (Андрій Головко, Літа.., 1956, 10); Маючи заложника, легше розмовляти з куркулем (Іван Багмут, Щасливий день.., 1959, 219).