Словник української мови

ЗАЛП, у, чол. Одночасний постріл з кількох рушниць, гармат і т. ін. Посипалися карабінові залпи з Галицької площі (Іван Франко, VI, 1951, 156); Гармати гуркали від краю до краю, і чим далі в поле, то їхні залпи зливались в єдиний потужно-тремтливий гул (Олесь Гончар, III, 1959, 218); Висока гордість серце гріє нам, Коли ми згадуємо віщий залп. Що пролунав, як дня нового вість, ..Із крейсера священного «Аврора»! (Максим Рильський, III, 1961, 112);
//  перен. Про гучні, розкотисті звуки, вигуки, оплески і т. ін. Батьків голос гримить залпами, і так страшно, що можна вмерти (Юрій Смолич, II, 1958, 78).