ЗАЛИШАТИ, аю, аєш, недок., ЗАЛИШИТИ, ишу, ишиш, док., перех.
1. Вирушаючи звідкись або кудись,
не брати з собою кого-, що-небудь. Тут він згадав, що
в майстерні залишив косу, але вже не повернувся за нею
(Михайло Стельмах, II, 1962, 66); Бачать ляхи, що непереливки.
Відступили назад, залишивши на місці купи вбитих і
поранених (Олександр Довженко, I, 1958, 259); — Володар цього
будинку залишив чудову бібліотеку. Жаль буде, якщо
завтра почнеться баталія і запальна бомба влучить
сюди (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 138); * Образно. —
Чотири роки блукаю я по Бессарабії, гадаючи втекти від
лиха, що залишив на Вкраїні, а ніяк не можу... (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 140);
// Вирушаючи звідкись, класти, поміщати
щось де-небудь для когось. — Скинемо шинелі,
складемо зброю, візьмемо лопати в руки. Викопаємо їм [дітям]
землянку, залишимо їжі та й знову... вперед на захід
(Олесь Гончар, III, 1959, 15); Мати синові залишила [хліб]
на лутці (Андрій Головко, II, 1957, 190).
2. Віддавати, передавати у чиє-небудь користування,
закріплювати за ким-, чим-небудь щось. — Нічого мені
батько не залишав, а заповідав одно: бути таким, як
він (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 25); — Ти чоловік розумний
і гордий. Ми тобі залишаємо аж десять десятин твоєї
ранньої землі (Михайло Стельмах, II, 1962, 120).
Залишати (залишити) в спадщину (у спадок) —
заповідати, відписувати спадкоємцям. Зберігся переказ,
що батько, вмираючи, нічого в спадщину Тарасові не
залишив, сподіваючись на велике майбутнє свого
сина (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 9); Я
залишаю вам землю у спадок (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959,
111).
3. Бути причиною появи, виникнення чого-небудь, спричиняти щось. Летять по морю торпедні катери, залишаючи за собою величезні піняві сліди (Олександр Довженко, I, 1958, 100); Після операції Друзь придивився до Марини Ерастівни.. На вулиці таких зустрічаєш безліч, і жодна не залишає по собі й отакенького спомину (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 195); Будь-яка хвороба, особливо грип, який часто повторюється, залишає тяжкі наслідки в організмі (Наука і життя, 4, 1962, 51); Над місцем, де загинув парусник, проходить крейсер і зникає, залишивши над морем хмару диму (Юрій Яновський, II, 1958, 80).
4. Відкладати, зберігати щось для кого-,
чого-небудь. Вона кликала Олю в куток і пошепки радилась
з нею, як би залишити для мене кращі шматочки
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 365); — Залиш трохи й мені мастила, —
гукнув козак від другої гармати, — а то коліща вже не
крутиться (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 97);
// Не
змінювати, зберігати в попередньому стані, положенні.
Відповідальність, лігши йому на плечі, мовби напнула
всі його мускули й нерви і залишила їх надовго в такому
стані (Олесь Гончар, III, 1959, 389); Тим часом переодягнений
Акулиною жартівник зіскочив з ліжка, залишивши
його зім'ятим (Станіславський, Моє життя в мистецтві, 1955, 30).
♦ Залишати (залишити) на слизькому див. слизький;
Залишати (залишити) на сумлінні див. сумління;
Каменя на камені не залишити див. камінь; Мокрого
місця не залишити див. мокрий.
5. Пропонувати кому-небудь або примушувати когось
затриматися десь, не покидати якого-небудь місця і т. ін.
Залишивши біля коней Григорія, Левко і Данило, мов
зіщулені тіні, шарудять до прошитої памороззю
мережки дерев (Михайло Стельмах, I, 1962, 72);
// Затримувати на
якій-небудь посаді; не звільняти з якоїсь посади. [Аркадій:]
Я вирішив Платона з завідування зняти і залишити
просто хірургом поки що (Олександр Корнійчук, I, 1955, 120).
6. Іти, вирушати звідкись, покидати кого-, що-небудь.
Увечері поїзд залишав запорізький вокзал (Яків Баш,
Вибр., 1948, 166); — Як на мене, куме, то я б зроду не
залишив своєї господи… (Марко Вовчок, VI, 1956, 264);
Наступного ранку ми залишили гостинну й привітну Прагу,
вилетівши літаком до Англії (Павло Тичина, III, 1957, 365);
— Залиште мене одного і чекайте біля потоку (Григорій Тютюнник, Вир,
1964, 420);
// Звільнятися з посади, йти з установи
і т. ін. Він був десь, кажуть, прокурором, Та на лихо
йому і сором Його старшого хтось убив... Злякався він —
і залишив Те місце й службові надії... (Панас Мирний, V, 1955,
287);
// Розлучатися з ким-небудь, позбавляти когось
своєї уваги, любові, турбот і т. ін. [Хведоска:] Що
було, те минулої Коли щиро мене кохаєш — не залишиш
(Марко Кропивницький, II, 1958, 54); — Мамо, — раптом обриває вона
одноманітну мову матері, — скажи, чому ти залишила
батька (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 123);
// перен.
Зникати, вичерпуватися (про силу, почуття і т. ін.).
Цілий день настрій цей не залишав хлопців (Андрій Головко, II,
1957, 264).
♦ Залишати (залишити) за собою (позаду): а)
рухаючись уперед, віддалятися від кого-, чого-небудь. — Ми
пустилися з попутним штормом у вузьку протоку,
залишаючи за собою оскаженілий океан (Юрій Яновський, II, 1958,
86); б) випереджати, перевершувати. Здивовано
констатували західноєвропейські буржуазні критики, що поет
[Т. Шевченко], який вийшов з кріпаків, яскравістю
свого таланту, ніжністю ліричних почуттів залишив
позаду багатьох видатних майстрів європейської лірики
(Вітчизна, 8, 1965, 154); Залишати (залишити) на другому
плані — вважати що-небудь другорядним, неосновним.
Завжди [освітні органи] висували відповідне гасло і під
ним мобілізували свої сили, залишаючи на другому плані
решту завдань (Василь Еллан, II, 1958, 80).
7. також з інфін. Переставати чим-небудь займатися,
припиняти щось робити. При кождій нагоді, на кождій
громадській раді він не залишав доказувати користь і
потребу такої дороги (Іван Франко, VI, 1951, 38); [Руфін:]
Мій гостю, щоб тебе не дратувати, волію я розмову
залишити (Леся Українка, II, 1951, 354); Стара куховарка
Текля залишила поратися коло печі (Юрій Смолич, II, 1958,
28);
// Припиняючи яке-небудь заняття, відходити від
знаряддя, предмета дії. Коли починалася весна, ми,
сільські хлопчики, залишали книжки і продовжували
вже іншу «науку» на пасовищі біля отари і череди
(Іван Цюпа, Три явори, 1958, 3); Він залишив рацію і,
підійшовши до бійця, деякий час мовчки оглядав його з голови до ніг
(Олесь Гончар, III, 1959, 148);
// перен. Відмовлятися від
чого-небудь, забувати про щось. А брат її.. залишив і спокій,
втік і пристав сам до громади у Чорному лісі (Марко Вовчок,
I, 1955, 359); Мені здається, що про судовисько — і
думку треба залишити (Панас Мирний, V, 1955, 419); На
мент єдиний залиши Свій сум, думки і горе — І
струмінь власної душі Улий в шумляче море (Олександр Олесь, Вибр.,
1958, 41).