ЗАМОВКА́ТИ, аю, аєш, недок., ЗАМО́ВКНУТИ, ну, неш; мин. ч. замовк і замовкнув, ла, ло; док.
1.
Переставати говорити, співати; припиняти розмову, спів
і т. ін. Помітивши сльози в Гафійчиних очах, вона
замовкала (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 31); Чути було, як Проць
приспівував: «Де, де-е, та де тому край?..» Як доходив до хати, то
замовкав, а на воротях геть затих (Василь Стефаник, I, 1949, 22);
Онися схаменулась, замовкла й трохи злякалась, чи не
сказала вона часом чого дуже грішного (Нечуй-Левицький, III, 1956, 70);
Замовк, нарешті, той, що сміявся. Востаннє
оглядається (Олександр Довженко, I, 1958, 36);
// перен. Переставати
писати листи, припиняти листування з ким-небудь.
Люба мамочко! То таки правда, що замовкли були ви
всі, наче змовились (Леся Українка, V, 1956, 391).
♦ Замовкнути навіки (навік) — умерти. «Ой.
лишенько!.. — кричав недобиток: — Ой, рятуйте!..» І,
захарчавши, замовк навіки (Панас Мирний, I, 1949, 232); Зайшла
зоря, і встала Вега, замовкли хлопчики навік (Володимир Сосюра, II,
1958, 405).
2. Переставати видавати які-небудь звуки. Тут все
скрегоче: птахи і комахи, Всю ніч, не замовкаючи й на
мить (Любомир Дмитерко, Осінь.., 1959, 15); Собака, видно,
брехнув на місяць і замовк (Михайло Стельмах, II, 1962, 110); Оркестр
замовк, і стало тихо... (Павло Тичина, II, 1957, 147); І ми такої
враз гучної утяли, Що аж замовкнули в житах
перепели (Максим Рильський, II, 1946, 235); * Образно. Війна не
замовкала й на мить в усіх чотирьох секторах оборони,
від Балаклави до Північної бухти (Василь Кучер, Голод, 1961,
162);
// Переставати стріляти (про вогнепальну зброю).
Замовкли гармати, Оніміли дзвони (Тарас Шевченко, II, 1953,
137); Коли третій міномет раптом замовк, вухо Черниша
одразу вловило це (Олесь Гончар, III, 1959, 43);
// тільки
док., перен. Перестати битися (про серце). Як важко
згадувать про все це, коли тебе уже нема. Коли твоє
замовкло серце й замість очей лиш ями. тьма... (Володимир Сосюра,
II, 1958, 346).
3. Переставати звучати, припинятися (про мову, спів, музику і т. ін.). На майдані пил спадав. Замовкав річ... (Павло Тичина, I, 1957, 56); Гасне світло прожекторів. Замовкають звуки оркестру (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 127); Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті! Невже ви замовкли, минули? (Леся Українка, I, 1951, 50); Ми на путі зметем усі загати, щоб на землі замовкнув гул гармат (Володимир Сосюра, Щастя.., 1962, 31).