ЗАМУЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАМУЧИТИ, учу, учиш, док., перех.
1. Катуванням, тортурами
доводити кого-небудь до смерті, загибелі. А жінка
приговорювала: «..Покажи, чи не було якого свидітеля
[свідка], як тебе замучували, як ти душу господу
віддав?» (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 418); Батька ляхи замучили
(Тарас Шевченко, I, 1951, 132); — Тільки тридцятеро козаків
потрапило в полон, і турки замучили їх страшними
муками (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 62).
Замучувати (замучити) на смерть кого — катуючи,
доводити кого-небудь до смерті, загибелі. Вони
[руські князі] спустошували мордовські землі, полонених
замучували на смерть, зацьковували їх собаками
(Історія СРСР, I, 1956, 62).
2. Знесилювати, доводити до виснаження,
примушувати страждати когось. Хвороба його замучила, в нього
задавнена виразка шлунка, і все нема йому часу поїхати
полікуватись (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 83).
Сумління замучило (замучить) кого — хтось не може
(не зможе) позбутися докорів власного сумління,
гірко кається (буде каятись) у заподіяному. Як його
[труп] стріне панна Анеля?.. її замучить сумління
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 263).