Словник української мови

ЗАМИГОТІТИ, тить, док. Підсил. до замигтіти. В одчинені двері проти зелених жаб на килимі замиготіли голови (Нечуй-Левицький, III, 1956, 47); Пройшло ж більше півгодини, деревами замиготіла його постать (Микола Трублаїні, I, 1955, 117); Його руки замиготіли над стіною так швидко, наче він не цеглу клав, а грав на цимбалах (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 24); На небі замиготіла перша зірниця (Іван Франко, IV, 1950, 17); В залі тим часом погасили світло. Ущух гомін, хвилями світла замиготів екран (Олесь Гончар, II, 1959, 178);
//  безос. Від напруження у Тамари зашуміло в голові, замиготіло в очах, і вона впала на руки жінок (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 199).