ЗАМИКАТИ, аю, аєш, недок., ЗАМКНУТИ, ну, неш, док., перех.
1. Зачиняючи що-небудь, брати на
замок, ключ, засув і т. ін. Заперти було нічим хату;
гаразд, що хоч до скрині замок є, а то ще й хату
замикати (Панас Мирний, III, 1954, 35); Наталя вернулася з
осторогою до дверей, замикає на ключ (Степан Васильченко, III, 1960, 349);
Петушек сховав свою рідину в шафу, замкнув її, а ключ
поклав собі в кишеню (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 18);
Тітка Павлина закрила хвіртку і замкнула на два
замки: ключем і на засув (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 222);
// розм.
Затуляти, затикати чим-небудь. Вікно треба було
замкнути подушкою, бо одна шибка була вибита (Леся Українка,
III, 1952, 572);
// перен. Служачи захистом, робити
що-небудь неприступним для когось. По течії Рубайла
вхід і вихід замикали два замки з валами та
укріпленнями (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 379);
// перен.
Робити нечутливим, байдужим, позбавляти відвертості і т. ін.
(серце, душу). [Д. Жуан:] Я вам готовий і в щасті
і в нещасті помагати, хоч би від мене серце ви замкнули
(Леся Українка, III, 1952, 361); Затулю вуха, замкну свою душу
і буду кричати: тут вхід не вільний! (Михайло Коцюбинський, II,
1955, 225).
♦ Замикати (замкнути) рот (рота, уста): а) замовкати,
нічого не говорити. Старий Чюрей навчив людей рот
замикати (Марко Черемшина, Тв., 1960, 129); б) (кому) примушувати
кого-небудь мовчати, робити мовчазним. Хто міг
замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем
і капральським буком? (Іван Франко, XVI, 1955, 377).
2. Залишати кого-, що-небудь у замкненому
приміщенні, зберігати, ховати у чомусь, зачиненому на
замок, ключ і т. ін. Замикали Настю — вона було таки
втече; чи дверима, чи вікнами, а втече (Марко Вовчок, I,
1955, 267); Вона все держала ключі од хижки в себе,
замикала туди все, що зоставалось од обіда (Нечуй-Левицький, III,
1956, 208); — Ця шинель найдорожча мені над усе
в світі, — сказала Уляна, не випускаючи з рук шинелі. —
Я її, тітонько, в скриню замкну (Олександр Довженко, I, 1958, 332);
* Образно. Та нині гріх замкнути У клітку вільну
мисль (Іван Франко, XIII, 1954, 93);
// Саджати в приміщення, що
замикається; ув'язнювати. Люди робили панам задармо,
а пани ще над ними збиткувалися, замикали у
темні льохи та й били (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 160); На селах
часто шарили жандарми, ..хапали комуністів, яких ще
не встигли замкнути (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 108).
3. перен. З'єднувати кінці чого-небудь, стуляти щось.
[Терень (блідий, виснажений, хворобливо блискав
очима):] Товариші! Оточуйте Голощука! Замикайте
коло! (Іван Микитенко, I, 1957, 171); Червона Армія замкнула
кільце оточення, і гітлерівський Берлін здригався в останніх
смертельних корчах (Вадим Собко, Серце, 1952, 56).
♦ Замикати (замкнуто) очі див. око.
4. Охоплювати когось, щось, з'єднуючись кінцями;
оточувати. Гнат розірвав конем коло, що замикало його
з усіх боків (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 71); У гірку годину, Коли
блокада у страшний ланцюг Замкнула горду Півночі
перлину [Ленінград], — І тьму, і голод, і змагання він
Ділив із непоборними братами (Максим Рильський, II, 1960,
330);
// безос. З великим шумом, насуваючись одна на
одну, випираючи на береги, йшла крига. Події [човни]
затирало, бували години, коли, здавалося, їх зовсім
замкне, розтрощить (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 623);
// у що. Обмежувати що-небудь чимсь. [Мальванов:]
Ви любите в усьому порядок, гармонію, намагаєтесь
замкнути простір в точні межі (Іван Кочерга, II, 1956, 14).
5. тільки недок. Йти, рухатися останнім у ряду, колоні
і т. ін. під час походу. Сагайда сам бере лотки і теж
рушає, замикаючи роту (Олесь Гончар, III, 1959, 46); Замикав
їхнє просування Гризлов (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 195);
// Бути розміщеним останнім, крайнім. Низову частину
обійстя замикала велика, на кілька сот овець, кошара
(Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 28).