ЗАМИШЛЯТИ, яю, яєш і ЗАМИСЛЮВАТИ, юю юєш, недок., ЗАМИСЛИТИ, лю, лиш, док.
1. перех.,
з інфін. і без додатка. Вирішувати що-небудь зробити,
обдумуючи план дій; задумувати щось Замислив я
охитрувати вередуху (Марко Вовчок, VI, 1956, 312); В цьому
році він замислив застосувати яровизацію ранніх сортів
картоплі (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 34); Над грою
озера, у лузі, У срібло кинувши вудки, Для вас я,
білоруські друзі, Замислив тихі ці рядки (Максим Рильський, III,
1961, 273);
// Виношувати таємні, підступні плани,
спрямовані проти кого-, чого-небудь. [Храпко:]
З своїм батьком замишляєте проти мене, та ще й в
мій двір ходиш? Боні щоб твоя нога не була тута!
(Панас Мирний, V, 1955, 158); Заздрість гадюкою в серце
вповзає, І він замишляє діло недобре (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
427); — Мені лячно, гер гауптман. Ніж будь-коли
ясніше бачу я, куди нас замислюють штовхнути наші
нові друзі (Натан Рибак, Час, 1960, 23); Телемах же, з
подвір'я прямуючи, бистрим Кроком пішов, женихам
лиховісну замисливши згубу (Гомер, Одіссея, перекл.
Б. Тена, 1963, 290).
2. тільки недок., неперех., заст. Верховодити кимось, розпоряджатися чим-небудь. Порадь мене, гаю, яку милу брати! Узяв би багату — не схоче робити; Узяв би розумну — буде замишляти (Павло Чубинський, V, 1874, 495); Сам одягсь ошатно, одягнені діти, Слава богу, єсть що і жінці надіти, Мається й сусідів чим пошанувати, Та й у господарстві єсть чим замишляти (Іван Манжура, Тв., 1955, 221).