в означеннях
Тлумачення, значення слова «занапащати»:

ЗАНАПАЩАТИ, аю, аєш, недок., ЗАНАПАСТИТИ, ащу, астиш, док., перех.

1. Заподіювати смерть, призводити до загибелі. Зібрали [звірі] громаду і почали радитися. От ведмідь каже: — Так от, давайте ми устроїм так, ..щоб він [лев] душив нас стільки, скільки йому потребується для їжі, а даремно щоб не занапащав звірів (Українські народні казки, легенди.., 1957, 42); І досі страшно, як вгадаю. Хотів палати запалить, Або себе занапастить. Та бог помилував... (Тарас Шевченко, I, 1951, 397); Вирвавшись з Чернігова, біг [Халявський] як скажений до свого хутора, біг і ніч і день і коня занапастив (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 208); Гадюка кинулась та й укусила, — От так, як бач, Безвинного занапастила (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 61); Уявляє [Тоня], як Лукія Назарівна, ця сувора й справедлива жінка, примчить до них на кошару, накинеться на батька: «Де дочка? Це вона мого сина занапастила!» (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 250);
//  Робити кого-небудь нещасливим. — Занапастила мене мати, Зов'яне марне у палатах Краса і молодість моя (Тарас Шевченко, II, 1953, 220). Занапащати (занапастити) життя (вік, долю і т. ін.): а) робити важким, нещасливим чиєсь або своє життя. [Орина:] Тітко Мотре, благаю вас, підіть до Карпа Івановича, попросіть, щоб не чіпав він мене, життя мого не занапащав (Вадим Собко, П'єси, 1958, 13); — Ти хочеш занапастити вік своїй дитині, хочеш заперти її в монастир! (Нечуй-Левицький, III, 1956, 242); — Брати мої!.. Віддавайте дітей своїх учитися! Не робіть їх нещасними, не занапастіть їм життя! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 452); Нещаслива годинонько, Що ж я наробила? Ой нащо ж я свою долю Та й занапастила! (Леся Українка, I, 1951, 331); [Омелян:] Коли не послухаєш голосу серця, — вір мені, сестричко, що й мені не поможеш, і своє життя занапастиш (Іван Франко, IX, 1952, 174); [Тетяна:] Сину мій, Петрусю, дитино моя дорога, занапастив ти свою голову! (Карпенко-Карий, III, 1961, 58); б) заподіювати собі смерть, гинути. Не спиняючись, вона з усього розгону кинулася в неї [річку].. А хіба ж так годиться робити? Хіба вода на те, щоб занапащати життя? (Борис Грінченко, II, 1963, 115); Занапащати (занапастити) [свою] душу, заст. — учиняти який-небудь злочин або щось таке, що є порушенням релігійно-етичних норм. Заборонялося занапащати душі свої ще й гулянням у карти чи в шахи (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 527).

2. Недбайливо ставитися до кого-, чого-небудь; не берегти, призводити когось, щось до повного занепаду. Бодай наша цариця та Катерина На світі не жила, Що степ добрий, край веселий Та й занапастила (Думи та історичні пісні, 1941, 223); — Не за те душа болить, ..що виходив знаменитих корів, а хтось стягне славу. А за те, що наші досягнення занепадуть! Занапастять, переведуть ферму (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 246); [Грибок:] Занедбання Не можна, не можна, Олексію Петровичу, ви ж здоров'я своє занапастите, кожний день хвилюєтесь (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 15).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 227.

Коментарі (0)