ЗАНІМІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до заніміти. Він і Кряжен сидять мовчки, занімілі в тривожних думах (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 243); Давид аж зітхнув і здвигнувся — так знов заболіли руки й плечі, за день занімілі (Андрій Головко, II, 1957, 163).
2. у знач. прикм. Мовчазний, непорушний. Земля
здригалася від вибухів бомб, занімілі дівчатка лежали
на підлозі вагона (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 69);
// Нечутливий, затерплий. Деяку мить він стоїть, учепившись
занімілими пальцями за віконні рами (Григорій Тютюнник, Вир,
1964, 415).