ЗАНУ́ДА, и, жін.
1. заст. Нудьга, туга. Зануда, страшенна зануда, немов та гадюка, вилася біля серця (Любов Яновська, I, 1959, 236); По обіді жінка дрімала, а він ішов в город в надії чогось нового, що кожний раз заводила марно, і знову ніс на вечірній вогник додому ту ж саму зануду, з якою виходив (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 283).
2. лайл. Про нудну, в'їдливу людину. Альоша нічого не відповів, ніби не чув привітання. Він пройшов у свій куток. Сів на Матросову скриньку. Пувичка зморщив носа.. — Ще й мовчить. Зануда (Іван Микитенко, II, 1957, 218); — Ти встанеш сьогодні чи ні? — розгнівався Сергій і затормошив Дениса за плече. — Яка це зануда штовхається? — засопів у темряві парубійко, підводячи голову (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 243).