Словник української мови

ЗАНИДІТИ, ію, ієш, док., розм. Втратити сили, здоров'я; захиріти. — От поїду до Києва, то прийдеться за роботою занидіти, схуднути та змарніти, — сказав Леонід Семенович (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 103); Постарів прокурор, занидів у канцелярії (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 292);
//  перен. Не розвинутися, загинути (в зародку). Всі невживані і приголомшені здібності дитини заніміють і занидіють у зав'язку, І з малого Мирона вийде кепський господар (Іван Франко, I, 1955, 236).