ЗАПОРОЩАТИ і ЗАПОРОЩИТИ, щу, щиш, док., розм.
1. Почати дрібно, але з силою ударяти по
чому-небудь (про дощ). Важкі краплі запорощали у вікно,
а вслід за тим далеко в небі метнулась вогненна
блискавиця (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 30); На сонце набігла
гірська хмарка, і раптом запорощив дощ (Іван Ле, Міжгір'я,
1953, 249);
// Заторохтіти, сиплючись (про дрібні
предмети). Важко сопучи, брязнув [Василь] ним [Смолярчуком]
об сухий тік. Аж просо намолочене розбризкалося
у засторонки й запорощало (Григорій Косинка, Новели, 1962, 186).
2. перен. Заговорити дуже швидко. На його грізно закричала [Сивилла], Залаяла, запорощала. Що аж Еней ввесь затрусивсь (Іван Котляревський, I, 1952, 146).